На межі виживання: як конфлікт в Ірані та перекриття Ормузької протоки зачеплять світ та Україну

Як зазначає видання “Економічна правда”, на початку березня судноплавство через Ормузьку протоку, ключову торговельну артерію світу, практично припинилося. Якщо в лютому протокою щоденно курсувало в середньому 129 суден, то на початку березня цей показник у певні дні знизився до чотирьох. Наразі протока контролюється Іраном, який здійснює вибірковий пропуск суден, крім того, фіксуються напади на цивільні кораблі — лише за перші два тижні березня зареєстровано щонайменше 22 подібні інциденти.

Одночасно, конфлікт суттєво вплинув і на енергетичний сектор. Зокрема, Катар призупинив виробництво скрапленого газу, що, у свою чергу, спричинило різке зростання вартості палива в Європі: з 27 лютого по 19 березня ціни на газ підвищилися на 103%. Це безпосередньо впливає на ринок добрив, оскільки природний газ є основною сировиною для виробництва аміаку — ключового компонента азотних добрив.

Загалом, країни Перської затоки відіграють важливу роль у світових поставках добрив. У статті йдеться, що на них припадає близько 49% експорту карбаміду, 30% аміаку та майже половина світової торгівлі сіркою, яка використовується у виробництві фосфатних добрив. А перебої з постачанням з цього регіону позначилися на всьому виробничому ланцюгу та спричинили загальне зростання цін.

Ринок відреагував досить оперативно. Так, ціни на аміак піднялися до 750 доларів за тонну (+8,7%), а на карбамід — до 683 доларів (+32,4%). Водночас у США та Канаді за два тижні вартість доступних партій карбаміду зросла більш ніж на третину. На цьому тлі Китай, аби уникнути дефіциту перед посівною, почав вивільняти добрива з державних резервів раніше, ніж зазвичай.

Міжнародні організації, зі свого боку, попереджають про потенційні загрози для продовольчої безпеки. В ООН зазначають, що доступ до добрив може погіршитися для найбідніших країн, а Всесвітня продовольча програма оцінює, що близько 45 мільйонів людей можуть опинитися під загрозою гострого голоду через зростання цін на продовольство та пальне.

Найбільш суттєвий вплив кризи відчувають країни, які значною мірою залежать від імпорту добрив із Перської затоки. Так, наприклад, Бразилія у 2025 році імпортувала весь обсяг карбаміду, причому близько 41% поставок здійснювалося через Ормузьку протоку. А от Індія щорічно закуповує добрив на суму близько 18 млрд доларів, і понад 40% її потреб у карбаміді та фосфатах покриває саме Близький Схід. До того ж, її власне виробництво зазнало впливу через скорочення поставок газу з Катару.

У Бангладеш, наприклад, через дефіцит газу були змушені зупинити чотири з п’яти заводів з виробництва добрив. Водночас у низці африканських країн, зокрема Судані, Танзанії, Сомалі, Кенії та Мозамбіку, значна частка імпорту добрив також припадає на регіон Перської затоки, що, ймовірно, позначиться на врожайності зернових культур.

Хоча Україна безпосередньо не залежить від постачання добрив із цього регіону, вона, безумовно, відчуває наслідки глобальних змін. Основними постачальниками карбаміду залишаються Азербайджан і Туркменістан, аміачної селітри — Польща, також стабільно здійснюються поставки з Болгарії. Втім, через загальне скорочення пропозиції на світовому ринку ціни зростають і для українських споживачів.

Ситуацію додатково ускладнюють внутрішні чинники. Зокрема, у 2025 році в Україні функціонували лише два з шести великих підприємств з виробництва аміаку, а залежність від імпорту азотних добрив перевищувала 60%. Окрім цього, вплив мають воєнні ризики, високі ціни на енергоносії та нестабільна логістика, пов’язана з обстрілами портової інфраструктури.

За оцінками експертів, навіть за відносно невеликого дефіциту карбаміду — до 10% у 2026 році — ситуація в Перській затоці може призвести до зростання собівартості виробництва зерна на 3–5%. Водночас інші оцінки свідчать, що витрати на вирощування пшениці та кукурудзи можуть зрости приблизно на 7%, а соняшнику — на 5%.

У Національному банку прогнозують, що у 2026 році українські імпортери можуть витратити на закупівлю добрив приблизно на 140 млн доларів більше. При цьому вплив зростання цін буде нерівномірним: ті господарства, які завчасно закупили ресурси, матимуть менше навантаження, тоді як інші змушені будуть працювати в умовах нових цін.

Окремо варто зазначити, що Росія, яка є найбільшим експортером добрив у світі, потенційно може скористатися ситуацією. Зростання світових цін, відповідно, створює для неї можливості для збільшення доходів та розширення присутності на міжнародних ринках, хоча її можливості залишаються обмеженими виробничими та логістичними чинниками.