Як торгувала Січ: гроші, коні та Майорка Майоркович 15.10.2025 09:40 Укрінформ Запорожці – воїни, проте ким вони ставали, коли міняли шаблю на віз з крамом і лічильник?
У жовтні запорізькі козаки, як правило, влаштовувались у хуторах – зимівниках. Чим вони там займалися? Яке мали господарство – велике чи невелике? Куди збувалися коні, вівці, мед, тютюн, хліб тощо? Це маловідома, проте дуже цікава сторінка української історії.
Останні роки Нової Січі: життя попри все
Крайній час існування Запорозької Січі – 60-70-ті роки ХVІІІ ст. – відзначився не так вдалими переможними боями, якими прославилося козацтво, як розквітом комерційно-політичних зв’язків. Незважаючи на Батурин, програш під Полтавою, жахливі криваві чвари і шалений тиск Петербурга – Нова Січ не тільки існувала, але й умудрялася досить добре жити. Ніби міфічний Фенікс, вона виявляла нездоланну життєздатність, можливість відроджуватися. Запорожці, практично позбавлені можливості вільно воювати, взялися завзято господарювати. Вони змогли отримати від російського царату низку важливих переваг і привілеїв торгового та митного характеру, які ревно охороняли, і які дозволяли їм успішно вести торгівлю. Щоправда, до певного моменту.
Що таке козацькі зимівники?
Перші зимівники постали в першій половині XVI століття на території Запоріжжя, Причорномор’я та Дону як тимчасові зимові приміщення для козаків та їхньої худоби. З плином часу, особливо в крайній період існування Нової Січі, вони перетворилися на постійні поселення – хутори з розвиненим сільським господарством, де козаки вели осілий спосіб життя. Це були своєрідні фермерські господарства. Наприклад, тільки в Самарській паланці нараховувалося 725 зимівників, в яких мешкали 1326 козаків.
Сергій Васильківський, «Козацький двір», 1850. Фото wikipedia
Зимівники не були подібні до поміщицьких маєтків. У них жили лише господар і робітники. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, городину, кавуни, гарбузи. Мали чудові великі сади, пасіки, плантації тютюну. Розводили коней та худобу, яку продавали на ярмарках Правобережної та Лівобережної України, відправляли на Московщину та в Крим. Коней навіть продавали в Західну Європу. Запорізькі коні у ХVІІІ ст. поставлялися до прусської кавалерії.
Зимівник кошового отамана
Зимівники старшини були величезними. Вони складалися з сотень гектарів родючої землі та чималого господарства. Уявіть тільки: у 1775 році кошовий отаман Петро Калнишевський продав у Крим 14 тисяч овець, отримавши за них 28 тисяч карбованців. У 1769 р. збув двом орловським купцям 250 коней. Купці заплатили йому половину суми, а решту – на виплату протягом року. Кінь тоді коштував у середньому 15 карбованців, тож ця угода принесла Калнишевському 3750 карбованців. Коні з заводів кошового отамана славилися своєю породою. Відомим запорізьким конярем був останній генеральний писар Січі Іван Глоба.
Зимівники старшини давали по 3000-5000 пудів зерна. Заможні зимівничани постачали харчі російському війську під час війни з Туреччиною. В 1773 році в діючу російську армію із зимівників запорожців надходило вино, сало та інша провізія.
Зимівники простих козаків
Не лише козацька старшина займалася торгівлею кіньми та худобою, але й рядові козаки. Так, козак Минського куреня Іван Череп, розповідаючи на допиті 4 вересня 1769 р. свою біографію, повідомляв, що він «…в Малоросію власні свої коні і рогату худобу ганяв продавати до міста Прилуки». Череп був родом із Лівобережжя, з Прилуцького полку. Після прибуття на Січ працював наймитом у різних козаків. Проте зумів стати самостійним господарем. Худобу і коней продавав разом із товаришем, іншим козаком – Філоном Седенком. А козак Каніловського куреня Самійло Ніс скаржився в Кіш на мешканця фортеці Єлисавети (зараз Кропивницький), москаля Володимирова, що той не сплатив йому гроші за куплені в червні 1758 р. вівці на суму 115 карбованців.
Сергій Васильківський, «Млини», 1917. Фото wikipedia
У козака Корсунського куреня Грицька Кривого в його зимівнику понад Інгулом було «…плодового дерева: яблунь п’ятдесят чотири, груш сто сорок, кислиць великих сто сімдесят одна, а всього 365». Фрукти сушили, робили пастилу, продавали. У зимівнику полковника Гараджі, в Барвінковій Стінці (центр Барвінківської паланки; нині Барвінкове), було в 1775 році: пасіка зі 133 «колодок», три пуди меду й патоки, а також 500 папуш тютюну. І так – у багатьох козаків.
Крим: торгівля попри війну
Із Січі у Крим йшов в основному хліб. Хоч активно торгували й іншим: маслом, пшоном, олією, медом, тютюном тощо. У 1775 р. запорозькі козаки Василь Романовський і Никифір Синенко продали в Криму 5 возів масла, за яке виручили непогані гроші. У 1756 році перекопський торговець Магмет закупив у козака Шкуринського куреня Іллі Чорного «…тютюну в борг за ціною чотириста сорок рублів…».
Сергій Васильківський, «Чумацький шлях» (Ромоданівський). Фото wikipedia
Часом царський уряд забороняв вивозити в Крим харчі й інші товари з України та Запорожжя. Але торгівля між Січчю та Кримом була надзвичайно міцною. Вона тривала навіть і під час російсько-турецької війни 1768-1774 років. Тоді Кіш видав спеціальні ордери з метою налагодження відносин з ордами, які відійшли від Кримського ханства. Правитель Єдисанської (Очаківської) орди у 1770 році писав до Коша листа, в якому просив «проявити дружбу» і направити купців із провізією, в першу чергу з хлібом, якого ногайці дуже потребували. Важливо, що Катерина ІІ, після того, як Єдисанська орда визнала протекторат Російської імперії у тому ж таки 1770 році, згодом ліквідувала її. Так само, як і запорожців.
Про споконвічну слабкість українців до грошей
Цікавий і дуже промовистий сюжет: у січні 1775 року перекладач при Микитинському перевозі (стратегічна переправа через Дніпро поблизу сучасного Нікополя) Федір Семенов доповідав Київській губернській канцелярії, що через масовий падіж худоби в Криму, треба думати, «в майбутнє літо татари будуть приїжджати сюди і будь-яку худобу будуть купувати не іншого… тільки для розплоду». Семенов застерігав, що «…по лакомству же запорожскому на деньги мало что оставят у себе скота, отчего может у нас в скоте дороговизну и недовольствие сделать».
Микола Самокиш, «Запорожці обідають» («Запорожці біля корчми»), 1917. Фото wikipediaЗахідний напрямок, або торгівля з Польщею
З початку 70-х років XVIII ст. значно пожвавилась і торгівля Запорожжя з Польщею. І це, знову ж таки, починає дратувати росіян. В урядових колах виникає підозра: чи не перевозять запорожці до Польщі товари, які вони отримують без мита з Росії. Спеціальний указ сенату 1760 р. застерігав, що товари, що йдуть через Запорожжя лише транзитом, підлягають сплаті мита. З Польщі на Запорожжя ввозилася в основному горілка, що було заборонено указом 1762 р. І ця заборона дуже боляче вдарила по інтересах Запорожжя.
Незважаючи на те, що торгівля Запорожжя з Польщею починає наштовхуватися на все більші перешкоди, саме в ці роки торгові зв’язки з Польщею починають зростати й міцніти. Одним із головних центрів торгівлі українців з поляками була Умань. У місті проживали євреї, греки, турки, вірмени. Переважна більшість із них була купцями. У 1762 р. граф Потоцький написав листа кошовому отаману, в якому запрошував запорожців на уманський ярмарок: «…прошу вас, ясновельможний пане, щоб ви цілому Кошу оголосили, щоб з кіньми, худобою, салом, хутром та іншими товарами, вирушали за вашими паспортами в Умань на ярмарки». Кошовий дякував за запрошення і запорожці були звичними відвідувачами уманських ярмарків. Вероніка Кребс, дочка трагічно загиблого «губернатора» Умані Младоновича, згадувала запорожців, які приїздили до Умані на ярмарок: «вони привозили безліч возів із величезною різною рибою…, із сіллю, визигою та риб’ячим жиром. Продаючи товар, вони довго веселилися в Умані».
Хто такий Майорка Майоркович
Під час Коліївщини Умань зазнала найжорстокішого розгрому. Але минає небагато часу, і життя бере своє. По дорогах, за перших ознак заспокоєння, потяглися торгові обози заповзятливих єврейських купців, що прямували до нового багатого й привабливого ринку, який був для них протягом десятиліть закритим: єврейські купці з польської України вперше проникають на Січ.
Ісидор Кауфман, «Навчання комерції». Фото wikipedia
Майорка Майоркович – перший єврейський купець на Січі, представник Уманської торгової компанії, або Уманського кагалу. Він був одним із ініціаторів написання кошовому отаману Петру Калнишевському листа, в якому уманські євреї пропонували налагодити торгівлю з Січчю. Пропозиція виявилася слушною, адже козацька старшина шукала нових торгових зв’язків і нових ринків збуту. 12 березня 1772 р. Петро Калнишевський відправляє ордер начальнику Бугогардового поста-переправи (через цю переправу йшла вся торгівля з Польщею), в якому повідомляє, що уманських євреїв «…через річку Буг, …переправляти з усякою швидкістю і безпекою… і на вимогу їхню давати їм з ваших козаків для переведення в дорогу людей гідних і вірних…» Тож він надав єврейським купцям охорону, а ще запропонував не обмежуватися імпортними операціями: «тут же ви можете діставати коней, рогату худобу, рибу та інше». Калнишевський також зазначив, що Січ стає відкритою для єврейських купців. Він просить їх оголосити, що «…з інших місць ваші брати можуть сюди приїжджати з товарами…» Євреї, на знак подяки, послали подарунок кошовому отаману: «штуку швабського сукна та цукру дві голови».
У торгівлі із Січчю, до якої втягується єврейське купецтво прикордонної Брацлавщини (переважно Умані та Уманського повіту), головне місце займало ввезення горілки. Горілка ввозилась як для оптового продажу, так і для продажу в шинках, що орендувались євреями. Крім горілки, євреї ввозили і так званий «крамничний товар» (мануфактуру та галантерею); а також і предмети розкоші. З Січі ж вивозили основні предмети запорозького експорту: тютюн, вовну тощо.
Сергій Васильківський, «Козак в степу. Тривожні знаки»,1917. Фото wikipediaНюанси торгівлі на Січі
Крамарі й шинкарі мали на Січі чималий прибуток, але були нюанси. З торговців, особливо тих, хто торгував вином і горілкою, брали великі побори. Якщо якийсь купець привозив до Січі вино чи горілку, то повинен був давати з кожної десятої бочки кошовому та старшинам по відру. Ще відро – на церкву, а також по пів відра іншим поважним козакам. З інших товарів, що складалися з їжі або належали до одягу та інших потреб, «повинна будь-яка купецька ватага від кожного товару принести кілька подарунків кошовому і старшинам…» Таким чином, подарунки, які робили єврейські купці Калнишевському, не були знаком їхньої якоїсь особливої «прихильності» – це була абсолютно обов’язкова торгова витрата. Але, очевидно, обдаровувати доводилося не лише вищу старшину, треба було підтримувати «добрі стосунки» ще з великою кількістю людей.
Торговий побут Запорожжя знав ще один звичай. Якщо шинкарі, крамарі чи м’ясники продавали свої товари надто дорого, то від військової старшини давався негласний дозвіл цих торговців грабувати. Тож торгівля на Січі вимагала великої спритності та неабиякого дипломатичного таланту.
Кінець торгівлі та Січі
Отже, можна сказати, що Січ з її активною та успішною торгівлею, налагодженими зв’язками, заважала російському купецтву, яке наполегливо наступало на українські ринки, прориваючись далі на південь, до зручних портів Чорного моря. Російський уряд, який почувався вже досить впевнено на цих територіях, чекав лише слушної політичної ситуації для остаточної фактичної інкорпорації Запорожжя та його ліквідації. Після знищення Січі в серпні 1775 р. козацьку старшину було заслано в Сибір, а все майно, всі величезні статки – відібрано і перерозподілено між «своїми». Прості козаки теж мусили залишати власні господарства. Ніхто й ніколи не порушував питання про відшкодування Росією втраченого майна. Все кануло в Лету. А російський чобіт знову топчеться на історичних землях Січі…
Стосовно Майорки Майорковича, то і по сьогодні існує село Майорка на Дніпропетровщині, неподалік Волоського. Донедавна була ще й відома етносадиба «Майорова хата», але, на жаль, її не вберегли.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото – Юзеф Брандт, «Запорожці». Фото wikipedia
Історія Козак Торгівля
