У ритмі «Янголів»: як рятують жителів зруйнованих сіл Дніпропетровщини Репортаж 14.10.2025 11:51 Укрінформ Журналісти Укрінформу провели декілька годин в темпі спецпідрозділу «Білі янголи», що вивозить громадян з-під ворожих атак та ударів дронів
Підрозділ, що здійснює евакуацію населення з небезпечних зон, виник у Донецькій області на початку широкомасштабної війни. Серед його засновників – правоохоронці Артем Щусь та Василь Піпа. Раніше репортери Укрінформу спілкувалися з ними в одному із селищ Донецької області. Сьогодні зустрічаємось на Дніпропетровщині. Декілька місяців тому лінія фронту перемістилася, ситуація стала критичнішою, і з’явилася потреба здійснювати вивезення жителів з окремих районів області. Місцеві урядовці вирішили не винаходити щось нове – попросили допомоги у «Білих янголів», аби ті навчили місцевих поліціянтів евакуаційній справі. Тому спецпідрозділ зараз має свої команди і тут.
Сьогодні дніпропетровські «янголи» взаємодіють із курахівськими поліцейськими, добровольцями та бійцями.
ПОЇЗДКА ПІД ЗВУКИ СИРЕН
У складі одного з екіпажів ми повинні відправитися на вивезення в село на кордоні двох областей – Донецької та Дніпропетровської. До лінії бойових дій звідти лише кілька кілометрів.
– Бронежилети, шоломи беріть та одягайте обов’язково, – застерігає під час розмови по телефону Василь Піпа та надсилає геолокацію місця зустрічі.
Василь Піпа
Зустрічаємось у містечку Покровському на Дніпропетровщині. На місце вже дісталися волонтери різних благодійних організацій, зокрема і тих, які згодом доставлятимуть евакуйованих до транзитних осередків. Евакуація розпочата з самого ранку. За день екіпажі здійснюють три-чотири «заїзди». Тут, у Покровському, вони обговорюють план пересування, з’ясовують кількість людей, яких необхідно вивезти, і пильнують за повідомленнями про стан безпеки.
– Зараз будемо їхати в населений пункт, що зветься Підгаврилівка. Це на кордоні з Донецькою областю, біля села Андріївка-Клевцеве, колишня назва – Іскра. Непроста ситуація, але більш-менш стабільна. Двічі до цих людей вже приїжджали, вмовляли. Там є маломобільний чоловік, лежачий, але люди обидва рази відмовлялися виїжджати. Позавчора одна із жінок із цієї сім’ї прийшла на подвір’я до сусідів, які приїхали забрати речі, та попросила їх допомогти в евакуації. То ці сусіди вже нам зателефонували, – розповідає перед відправленням Василь.
Артем Щусь і Василь Піпа
– То цим людям, виходить, пощастило. Якби сусіди не приїхали, то сьогодні б їх не вивозили? – уточнюю.
– Вони б зв’язалися з нами. Тут парадокс у тому, що за добу-дві до того їх просили виїхати. Ситуація там досить складна: з одного боку – Андріївка-Клевцеве, з іншого – Іванівка, за яку вже йдуть бої, далі Зелений Гай, – зазначає Василь.
Він знайомить нас з евакуаційним екіпажем, до якого нас прикріплено. Його керівник – Сергій Галда. Він буде за кермом спеціального броньованого транспорту, обладнаного засобами РЕБ.
Сергій Галда
– Я також наглядаю за небом, оскільки мені потрібно захистити свій особовий склад і людей, яких ми вивозимо, від ураження дронами та попередити про наближення РСЗВ чи КАБ. Саме з цієї причини ми постійно відстежуємо обстановку на території, куди вирушаємо, – повідомляє Сергій.
– Що відомо про сім’ю, яку повинні вивезти? – запитую.
– До цієї сім’ї вже втретє їхати будемо, – важко зітхає. – До цього було дві відмови.
– Вірите, що цього разу виїдуть?
– 50 на 50, якщо чесно. Але ж цього разу вони сказали, що будуть виїжджати, оскільки вже надто гучно, – відповідає.
У складі екіпажу, окрім Сергія, працює поліціянт Євген Афендіков. Його позивний – «Чорний», але є ще один, неофіційний, жартівливий, так би мовити, «для своїх» – «Бусінка».
Також працюватимуть двоє добровольців – Христина та Михайло.
Познайомившись з усіма, вдягнувши захисне спорядження, сідаємо в авто. Виїжджаємо з Покровського та чуємо виття сирен: оголошено повітряну тривогу, існує загроза запусків керованих авіаційних бомб саме у напрямку перетину областей. Тобто туди, куди ми, власне, і вирушили. У Сергія починають працювати сигналізатори – апаратура, що повідомляє про наближення дронів.
Фотокор Дмитро сидить на передньому кріслі разом із Михайлом, я – у салоні, поруч із Христиною та Євгеном. Маємо ще три вільні місця.
Христина
– Має вистачити, але у разі потреби їхатимемо стоячи чи десь тут собі місце знайдемо, – каже Христина.
Додає, що одна людина маломобільна, і наразі невідомо, яким чином доведеться розміщувати цього чоловіка – на носилках чи на сидінні.
Євген «Чорний»
Чим далі їдемо, тим більше «пищить» обладнання. Дивлюся на Євгена: на точці збору він був усміхненим – справді «Бусінка», а тепер – ніби «Чорний». Його обличчя серйозне, він зосереджений та мовчазний. Здається, Євген «відчуває небо» навіть через броню авто та закриті вікна. Вирішую до нього поки що з питаннями не звертатися.
ЛЮТИЙ СОБАКА, БАГАТО РЕЧЕЙ І ВІДКРИТА ХВІРТКА
Через дві невдалі спроби евакуювати людей з Підгаврилівки екіпаж сумнівається, що третя буде успішною. Христина, яка займається волонтерською діяльністю з 2014 року, налаштована переконати людей, що їм необхідно виїхати.
– Ми повинні їх переконати, оскільки там стає небезпечно. Там навкруги будинки зруйновані, КАБи прилітали. Там дуже мало людей залишилося. До того ж у сім’ї є маломобільний, – каже вона.
За ці роки Христина об’їздила всі небезпечні місця, була там, де є хоч маленька можливість допомогти людям.
– Якщо ми можемо щось, то повинні це зробити, щоб не шкодувати. Щоб совість потім не мучила, – додає.
Під час поїздки бачу крізь вікна розбиті будинки, безлюдні вулиці.
– Нещодавній приліт. Цього не було минулого разу, – говорить хтось із хлопців.
Встигаю крізь вікно автомобіля роздивитися подвір’я, куди влучив ворожий снаряд. Помітно, що була пожежа, від будинку залишилися руїни.
Авто зупиняється, з нього швидко вибігають Сергій, Христина, Михайло та Євген. Вони прямують до одного з будинків, вигукуючи: «Чи є хтось вдома?».
Ми біжимо за ними. На вулиці нікого немає, чути лише звуки вибухів і безперервне пищання сигналізатора – ніби знаходишся в реанімації, де працює медична техніка.
В будинку нікого немає. Вибігаємо швидко на вулицю та бачимо літню жінку біля дороги. Вона – одна з тих, за ким ми прибули. Поспішаємо до неї, але на нас очікує неприємний сюрприз. Лютий пес, якого покинули господарі, зайшов у двір через городи. Собака постійно гавкав і був досить агресивним. Поки волонтери і «Білий янгол» заходили в будинок по речі, Сергій зі зброєю стежив і за собакою, і за небом. Чесно кажучи, у той момент мене найбільше лякали не дрони чи артилерія, а саме цей собака. Я намагалася не випускати його з поля зору ні на мить, Сергій теж.
Христина та хлопці виносили заздалегідь зібрані сумки. Все потрібно було робити швидко. Речей виявилося багато, Михайло одну за одною переносив сумки до машини. Місця в салоні залишалося все менше.
Михайло Роман
Несподівано на подвір’ї з’явилася старенька жінка з палицею – була десь на городі. Христина запитала, чи готова вона виїхати. Літня жінка розгублено питала, а де Тоня (її дочка) і чи виїжджатиме вона. На бабусю швиденько накинули верхній одяг, запитали, чи є в неї паспорт, та повели до автівки.
– Як вас звати? – питаю у неї.
– Дунька. Явдоха, – каже, поправляючи хустку.
– А скільки вам років?
– Скільки років? Я з 1931-го, – відповідає.
Христина веде до евакуаційного авто пані Явдоху, якій 94 роки
Сумки не закінчувалися, вибухи ставали гучнішими та частішими. Всі розуміли, що вже потрібно звідси тікати. На вулиці з’явився ще один місцевий житель – його називають Валько. Чоловік також чекав на вивезення. Йому сказали швидко брати речі.
Михайло взяв ноші та знову побіг у дім. За декілька секунд разом з Євгеном вони винесли чоловіка. Вирішили його не класти у салоні, а посадити на сидіння та пристебнути.
Його звати Борис Іванович. Через два місяці йому виповниться 74 роки.
– Чому так довго сиділи та не виїжджали? – запитую.
– Та тому що ми не боялися. А як воно у сусідів вибухнуло, то злякалися. Впало за 50 метрів від нас. Не знаю, що впало, але завал. Все впало. Сусіди там вже не живуть, – говорить.
Він розповів, що живе з дружиною і тещею.
Борис Іванович
– Не ходите давно? – кажу до нього.
– А я вам скажу зараз. З 15 березня 2023 року. Не давно, а дуже давно, – відповідає.
Їхати їм нікуди. Як з’ясувалося, у 2022 році Борис з дружиною виїхали із села Зелений Гай Донецької області. Приїхали у Підгаврилівку, оскільки тут мешкала теща.
Явдоха
Сергій наказав мені сісти глибше в машину, закинув ще декілька сумок, завів дружину Бориса Івановича, а сам побіг за Вальком.
Його довелося чекати, бо Валько спочатку закривав вікна, потім перекривав газ, згадав, що не зачинив хату, повернувся перевірити, чи зачинений сарай… Хотів ще повернутися, щоб замкнути на ключ хвіртку, але нерви у хлопців здали.
– Та ти що, не розумієш, що тут не можна стільки часу стояти? Зараз прилетить дрон чи КАБ – і все одно буде, чи зачинена хвіртка твоя. Положе нас тут всіх, і будинок твій розвалить, – накричав «Чорний».
«Чорний» і Валько
Валько зайшов до авто, місця вже не було, то сів на сумки. Почав то виправдовуватися, то намагатися жартувати. На нього постійно сварилися Борис Іванович і Тоня.
– Та закрий ти вже рота… Вальку, ну помовч, Богом прошу…
Люди не розуміли, куди вони їдуть, адже у вікнах бачили зруйноване село, в якому не впізнавали подвір’їв. Час від часу пані Антоніна зверталася до чоловіка, що бачила розбитий будинок то одного знайомого, то іншого.
Коли дісталися до більш-менш безпечної ділянки, у салоні почали жартувати та сміятися. Дійшли до того, що Валько не одружений і має одружуватися з пані Явдохою, і буде у них одна велика родина.
МЕТУШНЯ МОЖЕ СТАТИ ПРИЧИНОЮ ЗАГИБЕЛІ
Вирішую все ж таки поспілкуватися з «Чорним». Він – старший інспектор сектору евакуаційних заходів «Білі янголи» Волноваського району. На Дніпропетровщині працює з квітня. Згадує, як 26 квітня під час однієї з евакуацій отримав поранення.
– Ми приїхали в точку вивезення, вже людей пересадили та відправили волонтерів. Повинні були їхати другою групою. Ворожий FPV полював за нами. Ми стояли втрьох, я почув звук, крикнув своїм, що летить FPV, але він вже пікірував. Ми не встигли навіть півтора кроки зробити. Отримав осколкові поранення. Постраждали обидві ноги, рука, тулуб, груди, обличчя. На відновленні був рівно 113 днів, – каже.
Сергій стежить за небом
Він повернувся до евакбригади лише три тижні тому. Запитую, наскільки суттєво змінилась за цей час ситуація в цій місцевості.
– Сьогодні ми забирали людей з вами там, де у нас ще недавно точка пересадки була. Тобто було відносно спокійно, ми там стояли, каву пили, обідали, спілкувалися. А сьогодні там бачили ж що, – відповідає.
– Бачила, що ви постійно наглядали за небом сьогодні.
– Була загроза FPV-дронів, скидів. Потрібно постійно слухати, оскільки «Мавік» може висіти метрів за 500 і просто скинути на тебе боєприпас, і ти не почуєш звуку. FPV добре чути, а дрони зі скидами – ні, необхідно дуже добре прислухатись. Тому доводиться слідкувати, підганяти людей, можливо, навіть прикрикнути на них, – пояснює.
– Сьогодні вивезення відбувалося швидко чи довго? – уточнюю.
– Ми були понад 15 хвилин, це дуже довго. Найшвидше вивезення у нас було на Покровському напрямку. Я тоді був за кермом, під’їхав до воріт, відчинив двері автівки і не встиг навіть вийти, як із сумкою заскочив хлопець, який чекав на нас в укритті. Це було за лічені секунди. Так і повинно бути, якщо чесно, – зазначає «Чорний».
«Білі янголи» просять людей брати лише найнеобхідніше.
– І котів забираємо, і собак, і папуг, і декоративних щурів, – додає Сергій.
Сергій
Волонтер Михайло Роман виконував під час вивезення фізично складну роботу – йому доводилося тягати сумки з будинку до авто, допомагати виносити чоловіка. Бачила на його обличчі втому. Попри це він говорить, що за рівнем складності евакуація була «середня».
– Різне буває. Іноді потрібно бути психологом, переконувати людей, що життя триває. Найважче було в Покровську, де лежачого чоловіка покинули напризволяще. Його рідні виїхали, а людина, яка не може ні ходити, ні розмовляти, залишилася сама з трьома кішками. Нам сусіди повідомили. Ми його вивозили, – згадує.
Михайло не приховує, що в таких поїздках страх є, але це нормально. Страх повинен бути, оскільки інакше цінності життя не розумієш, говорить.
ПРЕЗУМПЦІЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ
Ми повернулися до Покровського, і за кілька хвилин приїхали волонтери, які повинні були відвезти людей з Підгаврилівки до транзитного центру у Волоське. У евакуйованих ще раз перевірили документи, пересадили їх до спеціальної волонтерської автівки, завантажили всі речі.
На передньому плані Антоніна, донька Явдохи
На цьому робочий день евакуаційної бригади не завершився. За словами Сергія Галди, у них є ще одна заявка.
Волонтери перевантажують людей до свого авто, щоб відвезти в транзитний центр
Загалом у Маломихайлівській ОТГ, до складу якої входить Підгаврилівка, залишилося ще приблизно 60 жителів. Це в основному люди похилого віку, пенсіонери.
У Покровському до евакуаційної бригади підходить їхня колега – інспектор сектору евакуаційних заходів спецпідрозділу «Білі янголи» Інна Разон. Їй 23 роки, вона наймолодша в бригаді.
Інна Разон
– Як тільки було оголошено, що в нашій області створюватиметься новий підрозділ, мені запропонували спробувати. Запитали, чи готова ризикнути, було сказано, що це небезпечно, є ризики, що будемо виїжджати в села, які вже під обстрілами. Я вирішила, що варто спробувати. Завдяки донецьким «Білим янголам», які нас навчали, мені сподобалося, і я залишилася. Ми намагаємося підтримувати людей, вислухати, але через себе не пропускати, оскільки дуже важко, коли бачиш сльози, особливо людей похилого віку, дітей. Іноді важко стриматися, – говорить вона.
– Були випадки, коли було і страшно, і ризиковано? – запитую.
– Підгаврилівка, Гаврилівка, Вишневе – там небезпечно, і там досі є люди. Було страшно, коли в Новоолексіївку виїжджали. Вночі туди прилетів КАБ, загинуло троє осіб, і нам потрібно було їх знайти. Ми поїхали екіпажем втрьох: двоє шукали, а один стояв і контролював небо. Почалися виходи арти, і близько біля нас було чути, як прилітало. Але мені допомагає в таких ситуаціях те, що я впевнена у своїх напарниках, ми в екіпажі довіряємо один одному. Навіть за поглядом можемо зрозуміти, що хочемо одне від одного, – говорить.
Про більшість заявок, які надходять від людей, бригада знає звечора. Проте якщо вночі будуть обстріли, то на ранок ситуація може докорінно змінитися, і людей, яких необхідно вивозити, може стати в рази більше.
– Після обстрілів люди дуже перелякані, бояться за себе, за життя дітей та рідних. Ми забираємо звідти, куди волонтери не можуть дістатися, – пояснює.
Тим часом до нас підходить Василь Піпа. Він був разом з іншою групою на іншій евакуації. Василь говорить, що роботи зараз у «янголів» багато. Буває, по 50-80 людей вивозити доводиться.
