Якось безглуздо звучить фраза «навіщо гроші?». Кожен знає навіщо і те, що їх мало. У мультфільмі «Золота антилопа» на запитання, що якщо грошей буде надто багато, жадібний раджа відповідає: «Дурна тварина! Грошей ніколи не буває надто багато!» Раджа гине під вагою величезної купи монет, що засипали його.
Ідеологія та мораль радянського часу очевидна та проста. Ніхто особливо не морочився цим питанням. Існував стереотип: є зарплата. Тобто гроші у вигляді заробленої плати за свою чесну працю. Вчися, працюй якнайкраще і більше, отримуй престижну на ті часи професію і матимеш високу зарплату. Її розмір міг перевищити рядову втричі-вчетверо.
Наприклад, якщо зарплата верстатника на заводі могла бути в межах 200-300 рублів на місяць, зарплата директора заводу становила 250-400 рублів. Існували окремі категорії професій, які мали вищу оплату, але вони були пов'язані з екстримом або дуже шкідливими умовами праці.
Шлях нагору до хорошої посади та зарплати міг суттєво скоротитися за наявності впливових родичів чи будь-яких інших протеже, але був досяжним і без «волохатих рук» за рахунок знань, працьовитості, цілеспрямованості. Будь-який інший шлях отримання великих грошей, знову ж таки за радянськими мірками, був кримінальним.
Безробіття було відсутнє, і тому непрацюючі індивідууми переслідувалися суспільством і законом як дармоїди. Підприємництво ототожнювалося зі спекуляцією і також потрапляло під відповідну статтю КК РРФСР. Гроші, здобуті в такий спосіб, називалися «нетрудовими доходами».
Положення людини в суспільстві визначали не за його доходом, а за посадою або за її блатним потенціалом. Людина, яка навіть не має хорошої посади, але зі «зв'язками» чи «можливостями», була надзвичайно корисною, вирішувала «питання» — отже, потрапляла до розряду шанованих і без високої зарплати.
Питання, хто скільки «отримує», звучало в побуті повсякденно і досить обговорювалося. Усе це брало участь у формуванні життєвих цінностей радянської людини. Добре все це чи погано? Чим і чому? Складне питання, і одразу на нього не даси відповіді. Жили за радянськими правилами, і гроші для російського менталітету завжди були пов'язані з етичними категоріями добра та зла.
Нам казали: «Гроші – зло! Не золотом славна людина, а справами! Тим самим вселялося зневажливе ставлення до грошей. До накопичення ставилися як до користолюбства і тим безглуздіше стали молитися на гроші після розпаду СРСР. Кардинальні зміни, що відбуваються в суспільстві, спричинили зміну свідомості людей, особливо серед молоді, які здебільшого на «ура» прийняли нову ідеологію. У їхній свідомості відбулася переоцінка цінностей старшого покоління, але вона породила і внутрішні особистісні та зовнішні конфлікти.
Що ми отримаємо в результаті — прозахідну ідеологію, де становище в суспільстві має обов'язкову грошову складову, тобто володіння грошима дає матеріальні блага, владу, повагу чи колишній радянський народ виробить знову щось своє? Час розставить усе на свої місця. Сама формація «радянський народ» у 90-ті вважалася негативною та насміювалася. З'явилася прізвисько «радікус», «совки». Жили вони, звісно, країни Совдепії.
Зіткнувшись із зростанням національної ворожнечі, В. Путін по телебаченню озвучив новий підхід до проблеми: виявляється, комуністи були не такі вже дурні, що вигадали цю нову формацію — «радянський народ»! За аналогією, мабуть, ми тепер називаємось російським народом. Може, й радянські життєві цінності будуть переосмислені? Поживемо – побачимо.
Проблем у країні вистачає. При освіті прірви між бідними і незаможними, яка стає все ширшою і глибшою, погоня в суспільстві за грошима виходить на перше місце, придушуючи всі існуючі цінності. А якщо ти такий розумний, то чому такий бідний?
Тому питання, що ж таке гроші і навіщо вони, яке місце займають у житті, при всій простоті стає актуальним як ніколи. Стаття не претендує на науковий підхід до проблеми. На тему грошей написано багато і наших, і зарубіжних вчених. В Інтернеті я побачив дуже велику бібліографію. Навіть виникла особлива галузь соціології: «соціологія фінансів».
У мене ж поштовхом до роздумів на тему грошей стали суперечки щодо проблеми з дружиною, молодими родичами та їхніми друзями. Особливо зачепили слова, кинуті одним із них:
— А чого, власне, ти й ваше покоління досягли? При всіх ваших регаліях та орденах, ви не можете собі дозволити навіть малій частині того, що маю я! У мене гарна машина, відпочивати я їздив до Туреччини… А якщо ти такий розумний, то чому такий бідний?
І справді. Посідаючи відносно високе місце в радянській ієрархії, маючи велику за радянськими мірками зарплату, вчені звання, урядові нагороди, я вважався шановною людиною в системі галузі. Незважаючи на це, до 90-х років міг похвалитися лише звичайним набором радянських благ: квартира, дача та машина «Жигулі». Тобто — знову ж таки за радянськими мірками — був цілком забезпеченою людиною.
Навіть мав право на персональну пенсію в радянській державі, але на момент її отримання всі ми стали жити вже в іншій країні і одразу відчули себе обдуреними! «Плинула» та персональна пенсія! Мізерний розмір пенсії передбачав жебрак на все життя.
Повага теж залишилася у минулому! Багато хто з нас став до лав кооперативного руху, щоб поліпшити своє матеріальне становище. Однак багаторічна робота в радянській виробничій системі наклала певні штампи економічного мислення та поведінки, які виключали авантюризм, ризик та свавілля. Багато чого з того, що знали ми і вміли, виявилося непотрібним у новій ситуації, а для перебудови мізків потрібен час.
Набагато гнучкішими виявилися колишня партійна та радянська номенклатура. Вони знову виявилися першими біля годівниці. І поки що ми навчалися бізнесу, молоді, не обтяжені моральними принципами підприємці, давали хабарі, хапали пільгові кредити, не платили податків і «рвали бабки» будь-якими методами! Вони особливо не лізли у виробництво товарів — вони користувалися ситуацією, хапали все, що погано лежало, торгували в каламутній воді, надавали сумнівні послуги, багато хто став човниками.
Користуючись встановленими ліберальними цінностями та новим законодавством, почали роз'їжджати за кордоном, зайняли нерухомість, будували замки в «долинах жебраків». Так охрестили жителі міст їхньої «резервації» з колонами, баштами та контрфорсами та іншими атрибутами стилів минулого. Купували дорогі іномарки, мешкали на широку ногу.
(Я навмисно не торкаюся збагачення колишньої партійної, радянської еліти та частини керівників великих підприємств, які в момент перевороту були «на кермі». Тобто в потрібному місці і в потрібну годину!)
Так ось саме в них, молодих, миттєво прорізалося нове мислення, не обтяжене старим. На всі вони дивляться та оцінюють через призму рубля. Розглянемо, чи це таке нове мислення? Воно, як, зрештою, й інші західні цінності (дуже сумнівні), посилено нав'язується нам через «горбу».
С. Б. Абрамова, що вивчає соціологічний підхід до дослідження грошей у «Известиях Уральського держуніверситету», наводить слова американського соціолога та історика Ч. Міллса:
гроші є єдиним безперечним мірилом успіху, а успіх в Америці вважається найвищою цінністю. Моральний мандат на успіх здійснює тиск, спонукає добиватися успіху чесними або, якщо неможливо, нечесними методами. Матеріальне становище людини впливає його образ: багаті сприймаються щасливими, здоровими, а бідні — нещасними і лінивими.
Ви, хто читає це, згодні з Міллсом? Думаю, що далеко не усі. А як сприймати, наприклад, психологію звичайного вчителя чи лікаря? Вченого, нарешті, що має невисокі доходи, але при цьому любить свою професію, роботу?
Ніхто ніколи не відмовиться від грошей. Оплата праці має бути гідною та адекватною. Але якщо успіх здобутий нечесними методами, особливо у сфері держслужбовців, він породжує корупцію, яка набула небаченого раніше в Росії розмаху і заважає нам жити.
Саме тому нам усім необхідне осмислення сутності грошей при значущості, що зросла. Вони на наших очах перетворюються на абсолютну і єдину цінність, а цінність грошей, як засобу обігу, полягає в їхній купівельній спроможності. Таким чином і вибудовується суспільство споживання.
Далі буде …
