«Борг – початок рабства, навіть гірший за рабство, тому що кредитор невблаганний рабовласника: він володіє не тільки вашим тілом, а й вашою гідністю і може при нагоді завдати йому тяжких образ» (В. Гюго)
Думаю, що боргові відносини не оминули жодної людини. Кожен із нас хоча б одного разу виступав у тій чи іншій якості – кредитор чи позичальник.
А ось кілька думок:
«Своїм подругам, з якими разом навчалася, завжди намагаюся позичати, коли вони просять. Наприклад, зламався холодильник, а у знайомого заробітна плата лише через 2 тижні, а зайвих 15 тис. ні, ну невже не допомогти в такому випадку?»
«Вважаю, що своїм родичам – сестрам/братам тощо. можна давати у час, т.к. знаєш їх від і до, і впевнена, що повернуть, а навіть якщо й затримають, то причина буде, напевно, поважна, і я зможу почекати».
Виходить, що проблеми з грошима нам створюють, як правило, добре знайомі та порядні люди (родичі, друзі, сусіди, колеги тощо), бо непорядним та незнайомим ми гроші взагалі не позичаємо.
І ось коли близька людина просить дати їй грошей у борг, клятвенно обіцяючи повернути «як тільки так відразу», то найчастіше всередині людини починає відбуватися внутрішня боротьба:
1. «Не дати грошей» – начебто як не можна, адже тоді є велика ймовірність уславитися жадібністю і питання цінності людей один для одного взагалі ставиться під сумнів (за принципом «ти мені друг чи сосиска», виходить друге). Сказати, що «грошей немає», теж не можна – ризикуєш натягнути на себе ту саму відсутність грошей.
2. «Попросити заставу» – начебто, але зовсім незручно, мова не повертається… Друг, не знаючи правил боргових взаємин, і зовсім може зробити круглі очі і вирішити, що в тебе «не всі вдома». Як це запорука? Він думав, що йому довіряють, а виявляється… Загалом, такий варіант також може призвести до розриву тісних взаємин між людьми, навіть найближчими.
3. “Дати грошей… а раптом не поверне?” – І справа тут не в довірі та порядності, а в життєвих обставинах, які можуть завадити нашому другові-родичі повернути нам борг.
Давати чи не позичати – кожен вирішує це питання в силу особистого досвіду. Але в природі існує абсолютно безпечний механізм боргових відносин, який дозволяє допомагати близьким, не побоюючись втратити гроші – це давати гроші під заставу .
Згадаймо, як гроші позичають у ломбарді? Там потрібна застава, як і в банку під кредит, незалежно від того, чи порядна людина бере гроші чи ні. Чому?
У ломбарді знають одне чудове правило: гроші у нас просять сьогодні, а про те, що людина чесна, ми знаємо за минулим. Коли брав – завжди вчасно повертав, і ми думаємо, що колись він був чесний, то й у майбутньому буде таким самим. Але людина неспроможна своїм словом гарантувати майбутнє.
Часом (і найчастіше в найбільш невідповідний момент) у наше життя приходять такі обставини, які унеможливлюють повернути борг. Це може бути хвороба, відсутність роботи, втрата бізнесу та інше. І навіть найпорядніша людина, яка прагне повернути борг, може стати жертвою життєвих обставин і втратити свою фінансову стабільність, а отже, і можливість розрахуватися із кредитором.
Тому, беручи в борг, замість клятвенних слів про власну чесність та порядність – залиште заставу. Запорукою може бути будь-яка річ або майно, яке в даний час людині без потреби – побутова/аудіо/відео техніка, коштовності, годинники тощо.
Один знайомий розповідає: «Телефонує мені друг і просить позичити 100 $. Я йому говорю: «Які проблеми, гроші невеликі, у мене є. Але, ти знаєш, на своїх тренінгах я вчу людей брати заставу, і якщо сам цього не зроблю, мене покарає Природа, ти ж не хочеш нашкодити мені, я сподіваюся? Тоді подумай, що ти мені можеш залишити в заставу на 150 $ і приїжджай. Думає вже шостий рік».
Ця історія наочно показує, що люди дуже часто позичають гроші за інерцією, за звичкою, не особливо замислюючись, чи вони дійсно їм потрібні. Пропозиція залишити заставу діє просто протверезно, і людина починає зовсім по-іншому ставитися до боргу.
Давайте виявляти повагу до грошей за ту користь, яку вони нам приносять, і за ті можливості, які перед нами відкриваються завдяки їм.
