Як зберегти єдину в Україні художню галерею, розташовану в селі Звіт 25.08.2025 15:28 Укрінформ Музей поблизу Житомира продовжує свою роботу навіть після значних вибухів та опадів, проте потребує державної підтримки
Кмитівський музей образотворчих мистецтв імені Ю. Буханчука, розташований поблизу Житомира, вирізняється тим, що це єдина в Україні художня галерея, розташована в сільській місцевості. Колекції установи налічують майже 3000 предметів, включаючи живопис, графіку, скульптуру та декоративно-прикладне мистецтво з 1950-х по 1980-ті роки.
Однак, велика та цінна колекція творів мистецтва зараз перебуває під загрозою. Майже два місяці тому Музей Кмитовського постраждав від вибухів, що сталися на заводі в селі Березина, де незаконно вироблялися вибухівки та пристрої. Ударна хвиля розбила численні вікна, залишивши приміщення вкритим осколками скла.
Наслідки вибухів
Музей зараз відновлюється після наслідків стихії та очікує на заміну вікон. Водночас його персонал сподівається, що врешті-решт будуть забезпечені кошти для ремонту даху, який протікає вже багато років, через що вода потрапляє безпосередньо у виставкові приміщення.
Незважаючи на ці труднощі, співробітники музею залишаються відданими своїм обов'язкам: вони організовують виставки, проводять семінари, подають заявки на гранти та досліджують колекції.
МРІЯВ ПРО АКТОРСЬКУ ПРОФЕСІЮ, СТАВ СОЛДАТОМ І СТВОРЮВАВ ХУДОЖНЮ ГАЛЕРЕЮ
Музей був заснований Йосипом Буханчуком, який з раннього віку прагнув стати актором, але Друга світова війна змінила його шлях, привівши його до військової кар'єри, водночас плекаючи захоплення мистецтвознавством. Після виходу на пенсію він зацікавився живописом і заснував художню галерею в місцевій школі в Студениці, що згодом сприяло будівництву музею образотворчого мистецтва в сусідньому Кмитові.
Йосип Буханчук
Будівля виконана в стилі пізнього модернізму та має безліч вікон, які пропускають природне світло, щоб підкреслити красу та витонченість кожного твору мистецтва. У 1985 році в селі неподалік Житомира було відкрито музей, присвячений радянському образотворчому мистецтву, а на початку 1990-х років він втратив свій ідеологічний дескриптор зі своєї назви. Однак у 2018 році розгорнулися гарячі дебати щодо того, чи слід перейменувати музей у Кмитові та відновити його «радянськість». Тим не менш, дискусії залишалися здебільшого емоційними та суперечливими.
ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА — ЦЕ ПРОТІКАЮЧИЙ ДАХ
Я приїжджаю до Кмит сонячного серпневого дня. Громадський транспорт курсує з Житомира, зупиняючись прямо біля музею. Біля входу я помічаю плакат із автопортретом Віктора Зарецького, видатного художника, відомого своїми приблизно 1000 картинами та мозаїками, деякі з яких він створив разом зі своєю дружиною Аллою Горською.
Панно «Дерево життя»
Мене зустрічає Тетяна Осецька, молодший науковий співробітник Кмитівського музею. Вона розповідає, що установа запланувала різні тематичні заходи з нагоди 100-річчя художниці. Зокрема, онука художниці Олена Зарецька провела майстер-клас зі створення колажу під назвою «Боривітер». Співробітники музею разом з дітьми створили панно під назвою «Дерево життя», натхненне творчістю відомої української художниці та графічного дизайнера.
Тетяна Осецька
Коли я запитую, чи картина Зарецького «Розмова про хліб» зараз виставлена в музеї, Тетяна запевняє мене, що покаже її, і ділиться цікавою деталлю про твір. Виявляється, художник зобразив на картині себе та свого сина Олексія. Крім того, відомо, що існує чорно-біла версія цієї роботи Зарецького, створена понад десять років тому.
Віктор Зарецький «Розмова про хліб»
Я заходжу до музею і згадую свій візит сім років тому, коли його співробітники висловили занепокоєння щодо протікання даху. Я підводжу голову і розумію, що нічого не змінилося: на стелі видно тріщини та плісняву. Це залишається найгострішою проблемою музею, оскільки картини негативно пошкоджуються від вологі.
Представники музею зазначають, що мали намір виділити кошти для установи у 2022 році та сподівалися відремонтувати хоча б частину даху. Однак повномасштабна війна змінила пріоритети, і фінансування так і не надійшло до музею.
Вони розробили методи самостійного управління дощовою водою, яка просочується через дах. Персонал зібрав безліч різних контейнерів для збору води, а під час сильних дощів, коли підвищується вологість, вони переміщують полотна в безпечніше місце.
Источник: www.ukrinform.ua
