Світ Валерія Шевчука та його світло 06.05.2025 20:30 Укрінформ 6 травня помер Валерій Шевчук, культовий письменник-шістдесятник, літературний критик та архітектор самобутнього українського літературного простору.
«Я стою перед дзеркалом. Ось воно, кругле, як сьогодні, вже пожовкле відтоді, як у нього дивилися мої батьки, дід і бабуся по материнській лінії; далі стираються сліди, далі – темрява, крізь яку я вже не можу бачити», – так автор цих рядків Валерій Шевчук перейшов у темряву круглого дзеркала часу, яке непрозоре для нас.
Він опинився в центрі уваги саме під час нової хвилі дискусій щодо впливу штучного інтелекту на людський розум. Саме він, письменник, історик і перекладач Валерій Шевчук, вірив у силу людського інтелекту та кидав виклик стереотипам. Він вірив у стійкість українського духу, злиття різних епох і світів, що породжувало складні наративи доль у його творах. Однак, відверто кажучи, ім'я Валерія Шевчука, типове для постколоніальних культур, де його власне ім'я недооцінюється «великою» (у цьому випадку російською) літературою, «широко відоме в обмежених колах».
Було б неточно називати його письменником популярної літератури. Однак важко уявити українську культуру без його літературного внеску, досліджень та перекладів давніх українських текстів. Валерій Шевчук уособлює інтелектуальну, яскраву, теплу та сучасну епоху; він залишає нам спадщину та дім на пагорбі, що дає нам усі підстави пишатися цією спадщиною.
Валерій Шевчук.
Валерій Шевчук став символом інтелектуальної нерадянської літератури радянської епохи, згодом отримавши Шевченківську премію за свою чудову роман-трилогію «Три листки за вікном», яка продовжує викликати дискусії щодо класифікації його творчості – чи слід її класифікувати як психологічну, готичну чи магічну реалізм? Загадки, які він вкладав у кожен свій текст, рідко розгадуються – це відмінна риса постмодерністської, сучасної та багатогранної літератури. Залишається загадкою, як Валерію Шевчуку вдавалося публікувати свої романи в радянський період.
Був час, коли Валерій Олександрович зіткнувся з негласною забороною на публікації, що змусило його «писати за столом» понад двадцять років. Деякі дослідники його творчості виділяють три важливі сфери внеску Шевчука: літературні твори, сучасна проза та історична белетристика. Його також визнають засновником так званої «житомирської прозової школи».
Нерадянський, позбавлений претензій на робітничо-селянський реалізм (а в той час публікувалися лише ті, хто дотримувався соціалістичного реалізму, тоді як усі інші стилі були заборонені), він приваблював тих, хто палко захоплювався історією та особливо давньою літературою. Проте залишався самітником.
Однак він плекав пристрасть, від якої ніколи не відмовлявся – книги. Він читав, колекціонував та аналізував їх. Родом з Житомира, письменник якось згадував в одному зі своїх рідкісних інтерв'ю: «У нас вдома не було бібліотеки, бо мій батько був шевцем (звідси й прізвище «Шевчук»). Він справді насолоджувався тим, коли працював допізна – щоб мама сиділа і читала йому книги. Книг вдома було небагато, але батько приносив якісь видання з шевської фабрики, де була дуже гарна бібліотека… Коли мама давала нам гроші купити пирога в школі, між нами була «заборона»: ніхто не міг витрачати ці гроші ні на що, крім книг. А в шкільні роки у мене ще й був човен, який я здавав в оренду, і я збирав за нього копійки. Ми не витрачали ці гроші ні на які частування, ні на що – тільки на книги. Ми купували тоді різні речі – деякі були бідні, а деякі – дурні, але принаймні ми звикли до книг».
Источник: www.ukrinform.ua
