Голос Америки та Радіо Свобода замовкли: чому їм повірили у світі та чим вони образили Трампа

Фото: golosameriki.com radiosvoboda.org

“До подальшого розпорядження” – з такою фразою співробітники радіостанцій “Голос Америки” і “Радіо Свобода” відправлені в оплачувану відпустку на невизначений термін. Наказ президента США Дональда Трампа припинити їх діяльність викликає здивування та здивування, оскільки ці станції були життєво важливим елементом глобального дискурсу протягом останніх кількох десятиліть. Коротко – короткий виклад історії станцій та проблем із Трампом.

Радіостанція Голос Америки (VOA).

Вперше радіопозивні з'явилися під час Другої світової війни, 24 лютого 1942 року в США. Перший ефір «Голосу Америки» розпочався заявою: «Новини можуть бути хорошими чи поганими – ми скажемо вам правду». Пізніше ведучий Вільям Харлан Хейл згадував, як запис був спішно зроблений у маленькій студії в Нью-Йорку, де мікрофони ледве працювали.

Спочатку радіостанція працювала під керівництвом Управління військової інформації США, а після війни перейшла під егіду Державного департаменту, згодом ставши частиною Агентства глобальних медіа США (USAGM). Це ж агентство нещодавно було розформовано указом 47-го президента США. Головною метою було донести американську точку зору та протидіяти дезінформації, особливо в епоху «холодної війни».

Мовлення почалося в СРСР у 1947 році, що стало одним із перших «західних голосів», доступних для радянської аудиторії. У 1955 році «Голос Америки» представив програму «Музика Сполучених Штатів», яку вів Вілліс Коновер. Джазове звучання Луї Армстронга і Дюка Еллінгтона служило культурним містком до СРСР. Радянські слухачі таємно налаштувалися, і Коновер, який ніколи не відвідував СРСР, став культовою фігурою для мільйонів.

Під час кубинської ракетної кризи в жовтні 1962 року «Голос Америки» транслював звернення Кеннеді до радянських громадян, що спонукало радянське керівництво назвати станцію «крамольною». Слухати ці «голоси» було не просто заборонено; це було серйозним кримінальним злочином. У 1970-х роках радянські дисиденти, такі як Андрій Сахаров, записували передачі «Голосу Америки» на плівку, щоб поділитися ними з друзями.

Вплив станції був настільки значним, що до 1983 року СРСР щорічно витрачав близько 100 мільйонів доларів на глушіння сигналів «Голосу Америки» та інших західних мовників. Після розпаду Радянського Союзу інженери виявили, що оператори, які глушили, таємно слухали «Голос Америки» — «щоб знати, що глушити».

Під час серпневого перевороту 1991 року перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов, ізольований у Форосі в Криму, налаштувався на короткохвильове радіо «Голос Америки», щоб дізнатися про події в Москві. Пізніше він визнав, що це було його єдине джерело новин, поки переворот не був зірваний.

Після нападів на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року «Голос Америки» розпочав службу мовами пушту та дарі, щоб протистояти пропаганді Талібану. У 2002 році афганський пастух повідомив радіорепортеру, що він дізнався про падіння Талібану з «Голосу Америки», коли слухав у горах радіо на батарейках.

Такі пристрої в СРСР називали «глушилками» — їх використовували для зриву сигналів західних мовників. Фото: Pikabu

Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (RFE/RL)

Радіо Свобода було засноване в 1949 році як частина Національного комітету за вільну Європу (NCFE) під початковою назвою Радіо Ліберейшн, який фінансувався ЦРУ до початку 1970-х років. Цікаво, що причетність ЦРУ до радіостанції не розголошувалося до розсекречення деяких документів. У 1959 році станція змінила назву на Радіо Свобода та заявила про свою місію «надавати незалежну інформацію людям у Східному блоці та СРСР, де свобода преси пригнічується».

На відміну від «Голосу Америки», який доносив офіційну позицію США, «Радіо Свобода» передусім звучало в голосах емігрантів та дисидентів. Це викликало значно більше невдоволення, ніж американські передачі: якщо «Голос Америки» міг не завжди надавати точну інформацію про життя в СРСР, то емігранти та дисиденти з «Радіо Свобода» добре знали реалії.

4 липня 1950 року Радіо Вільна Європа (RFE) почало мовлення чехословацькою мовою з невеликої студії в Нью-Йорку. Примітно, що майбутній президент Чехословаччини Вацлав Гавел у 1970-х таємно слухав Радіо Свобода як дисидент. Пізніше він зазначив, що трансляції станції спонукали його написати Хартію 77, важливу віху на шляху до падіння комунізму в країні.

Вплив станції був такий, що її співробітників буквально переслідували. Помітним інцидентом став вибух на штаб-квартирі Радіо Свобода в Мюнхені 21 лютого 1981 року. Цей напад було організовано румунською службою безпеки Секурітате за наказом диктатора Ніколае Чаушеску. Вибух поранив кількох співробітників, але трансляції тривали годинами, символізуючи стійкість.

Не менш символом надії для громадян СРСР було Радіо Свобода. Вони скрупульозно переписували тексти програм від руки чи на друкарських машинках і поширювали їх як самвидав. Якось у Києві КДБ вилучив документ, де програма Радіо Свобода про Солженіцина була замаскована під рецепт борщу. Мабуть, найвідоміший випадок стався під час аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року, коли Радіо Свобода одним із перших повідомило правду про масштаби аварії.