Фото: Держрибагентства України
За останніми даними, отруєна вода, що потрапила до Десни з річки Сейм, має дістатися Чернігова 3 – 5 вересня. Це на кілька днів пізніше, ніж свідчили попередні розрахунки, і це привід для оптимізму. У Держводагентстві кажуть, що рух органічних речовин сповільнюється через їх розбавлення водами Десни, в яку впадає Сейм.
Втім, всі річки течуть, і ніхто не гарантує, що оте, що смердить і вбиває рибу, не дійде до Дніпра. Чи може воно опинитися у воді, яку ми п’ємо і вживаємо в їжу? Журналіст Коротко про поцікавилася технологією очищення.
Що трапилося
Встановити, що саме відбулося, неможливо через бойові дії на території Курської області. За однією з версій, погана вода прийшла з району селища Тьоткіно. Жителі прикордонних з Росією сіл ще в середині серпня побачили, що Сейм ніби вкрився темною липкою плівкою, і в ньому почала масово гинути риба. Кажуть, сморід стояв такий, як від старої занедбаної вигрібної ями.
Про екологічну катастрофу на Сеймі Держводагентство офіційно повідомило 27 серпня. Гідрохімічний аналіз поверхневих вод виявив, зокрема, значне перевищення амонію – сполуки атомів азоту та водню, що утворюється внаслідок розкладу органічних речовин. Іони амонію завжди присутні у питній воді, але у великих концентраціях він стає токсином і може спричинити серйозні розлади в людському організмі.
Що стосується масового мору риби в Сеймі та Десні, то спричинив її не власне амоній, а вся перегниваюча на поверхні річок органіка. У таку спеку, розкладаючись, вона аномально споживає кисень, і все живе гине від задухи.
За даними “Суспільного”, лише за один день волонтери із села Нові Млини в Чернігівській області зібрали і поховали півтори тонни мертвої риби. Станом на 31 серпня в Чернігівської області її було зібрано 6 тонн, у Сумській – 12 тонн.
Масовий мор риби у Сеймі. Фото: Фото Держрибагентства України.
Реагенти, сорбенти, пісок
Вранці 2 вересня фахівці “Чернігівводоканалу” зробили чергові проби в Десні. Вода прозора, без запаху, проте якість її назвали погіршеною. Втім, за будь-яких умов жителям цього обласного центру не варто хвилюватися. Чернігів – одне з небагатьох міст в Україні, яке користується винятково місцевим родовищем підземних вод. А от до кранів у квартирах киян вода у 89% випадках надходить з Десни і Дніпра, причому більша частина – з Десни.
Водозабірний ківш Деснянської водопровідної станції знаходиться на лівому березі річки за три кілометри від місця, де вона впадає в Дніпро. По сифонних водоводах довжиною 2,7 км вода поступає на насосну станцію першого підйому, далі по напірних водоводах довжиною 6,7 км подається на очисні споруди. Це майданчик, на якому розміщені три окремі технологічні лінії. До складу кожної входять змішувачі, горизонтальні відстійники, камери реакції та швидкі фільтри.
Процес очищення води відбувається так. У змішувачах річкова вода рівномірно змішується з реагентами. Це аміачна вода, флокулянти, коагулянти, що склеюються з брудом і опускають його на дно. Ще додається хлор. Після первинної обробки реагентами вода надходить у камери, де повільно перемішується з утворенням нерозчинного гідроксиду алюмінію, який сорбує на себе завислі та колоїдні домішки. Далі – у відстійники, де відбувається процес освітлення.
Освітлену воду пропускають через фільтри кварцового піску, звідки вона потрапляє в дренажну систему, а з неї – у збірний канал. Зі збірного каналу агрегатами насосної станції другого підйому подається у водопровідну мережу.
За цією технологією передбачене подвійне хлорування води: первинне, як ми вже казали, у змішувачі, вторинне – у колекторі чистої води перед подачею її в резервуар.
Якість води, як запевняють у Київводоканалі, на всіх етапах контролює спеціальна хіміко-бактеріологічна лабораторія. За подібним принципом очищення води здійснюється на Дніпровській водопровідній станції.
– Вода в крані напевне не буде отруйною, – переконує завідувач відділу водних ресурсів Інституту водних проблем і меліорації Анатолій Шевченко. – По-перше, діє надійна система очистки і контролю, по-друге, щось приховати було б просто неможливо через суспільний резонанс навколо екокатастрофи. По-третє, вода від місця забруднення проходить певний шлях, і це дозволяє їй самовідновитися.
Можливо, певний час вода в Десні буде гіршою за змістом органічних речовин, каже вчений, але до Києва вона має дійти в своєму природному стані.
Деснянська водопровідна станція введена в експлуатацію в 1961 році. Фото: vodokanal.kiev.ua
Розчиняється і залишається
У коментарі Укрінформу міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець сказав, що основне завдання – не допустити, щоб забруднені води дісталися водозабору Києва. З 30 серпня у забруднену воду почали додавати абсорбент та здійснювати її штучну аерацію. Для киян, наймовірніше, все минеться.
Однак за будь-яких умов вживати сиру воду з крану і навіть сиру колодязну знавці екології не рекомендують. Бо питна вода і вода, що відповідає санітарним нормам, так само порівнюється, як повітря на верхів’ї Карпат і на міській вулиці.
– Ми не знаємо, звідки взялася ця отрута. Якщо йдеться про амоній, це може бути наслідком викиду в Сейм різних добрив або викидом з якогось заводу, – каже директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. – Однак таке стається і в Україні, замори риби фіксуються в різних місцях ледь не кожного року. В наших умовах чиста вода – це добре розведені забрудники. Вони зливаються з підприємств, де економлять на очищенні, змиваються з фермерських полів дощами, випливають із сіл без каналізації, з тих же численних санаторіїв на Десні, де немає ніяких фільтрів. Все це добре розчиняється у воді, але там все одно залишається. І потім тече з кранів. Так і тут буде щось текти, як течуть у малих концентраціях усі викиди.
Еколог звертає увагу, що Київ знаходиться ще в кращому становищі, бо знаходиться у верхів’ї Дніпра.
– Все, що скидає Київ, тече у Канів. З Канева – у Черкаси. До Херсона вода проходить через десяток очисних споруд і, по суті, є вже мертвою. Чому Канів не боїться того, що скидає Київ? Чому Черкаси не бояться, що скидає Канів? Острах перед тим, що сталося в Сеймі, дуже підсилений війною.
Володимир Борейко також нагадує, що очисні споруди та й технологія очистки дісталися нам із часів Союзу. До 80 процентів обладнання вимагає модернізації.
Источник: kp.ua
