Іловайськ – історія не поразки, а безцінного досвіду на початку Великої війни

Іловайськ – історія не поразки, а безцінного досвіду на початку Великої війни 29.08.2024 09:30 Укрінформ Головні висновки тих подій десятирічної давності, що завжди стануть у пригоді – на перемовини з росіянами йти можна тільки з гарною «Паляницею» у кишені

29 серпня – День пам’яті полеглих захисників України в російсько-українській війні. День пам’яті про події під Іловайськом – чи не найчорнішої сторінки часів АТО/ООС. Вони розгорталися рівно 10 років тому саме в останні дні серпня. Кілька тижнів тривали наші спроби звільнити Іловайськ, перекрити цю останню залізничну артерію постачання сепаратистів російськими боєприпасами та зброєю. Але у ніч на 24 серпня 2014 року на територію України зайшли підрозділи регулярної армії РФ і це кардинально змінило обстановку: українські війська в районі Іловайська у 18 разів поступалися росіянам в чисельності. Далі було оточення, спроби прорвати його ззовні, а потім – домовитися з росіянами про виведення наших бійців. Вони закінчилися розстріляним «зеленим коридором», де 29 серпня загинули, за даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, понад 250 наших воїнів, а ще 400 були поранені.

Здавалася, сам бойовий дух держави Україна був тоді поранений. Під час літньої кампанії наші війська успішно повертали території – Маріуполь, Сєвєродонецьк, Авдіївку… А вже у вересні, після Іловайська, Україна змушена була погодитися на Мінські угоди, які, на думку західних лідерів, мали стати шляхом врегулювання конфлікту на сході України, а стали інструментом викручування рук Україні. 

Минуло 10 років і цього достатньо, щоб дивитися на ті події більш спокійно і об’єктивно оцінювати набутий досвід. Тоді ми думали, що Іловайськ – це найстрашніше, що могло статися. Тепер розуміємо: Іловайськ – не історія української поразки, це історія української боротьби. Трагічний, але неоціненний у сенсі набутого тоді досвіду, епізод на початку чергового етапу протистояння нашому одвічному ворогу. Ми отримали гіркий урок та дізналися, на що здатні росіяни, які просто «заблукали» на чужій землі. Ми отримали привід зробити висновки і тримати їх у голові – і військово-політичне керівництво, і суспільство. Ще й дітям прищеплювати правила відносин з ворогом, яких нас навчив Іловайськ. А висновків було багато. 

Чого варті росіяни з їхніми «словами честі»

Перше, про що говорить Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук (безпосередній учасник – спочатку оборони Савур-могили, а потім – спроби прориву українських підрозділів під Многопіллям, де проходив так званий «зелений коридор» під Іловайськом) – після Іловайська ми запам’ятали:

На Савур-могилі. Гордійчук — третій праворуч. Фото mil.gov.ua

«Такі висновки треба зробити найперше і на все життя, щоб наші діти, внуки, правнуки ніколи не пробували з ними домовлятися і довіряти, – говорить він. – На той момент була віра, що домовитися вдасться, але то був останній епізод, коли намагалися це зробити». Росія – одвічний ворог і війна екзистенційна – ось головне, чому навчив Іловайськ, впевнений легендарний «Сумрак».

«Я пам’ятаю, як  вели переговори, вирішували, де і як відбудеться коридор. Варіантів було кілька і найгіршим виявився той, в якому ми потрапили у пастку», – говорить генерал-майор. Можливо, варто було спробувати приблизно так, як ми виходили з Савур-могили, міркує він: маленькими групами. Хоча були в потрійному оточенні – та вийшли (а потім вже потрапили в Іловайський котел). Мовляв, якби намагалися вийти групками по 5-15 чоловік, втрати були б меншими, ніж коли наші колони розстріляли, ніби в тирі. 

Великий урок Іловайська – ніколи не слід довіряти слову росіян, бо

Щоправда, усіх деталей про перемовини з росіянами, що тривали ніч перед спробою виходу, ми досі точно не знаємо. «Я для себе з багатьох джерел по краплині зібрав певну картину, але вона гіпотетична – мене ж там не було, – зауважує Олексій Панич, громадський діяч, доктор філософії. – Дозвіл на вихід зі зброєю ми не отримали, на пропозицію скласти її Хомчак (генерал Руслан Хомчак командував силами АТО в районі Іловайська влітку 2014 року, – ред.) відповіді не дав, а потім просто почав вихід зі зброєю». Можливо, думали, що росіяни не стрілятимуть, побояться. Та для такої помилкової оцінки в українських офіцерів, на жаль, були незалежні від них підсвідомі причини.

Алея пам'яті у Дніпрі, акція «Іловайськ 2014 пам’ятаємо», 2018 рік. Фото Укрінформ

Коли Союз закінчився, а зв’язки – ні

Коли

Просто ставлення до військових РФ з боку нашого командування було ще під впливом «пострадянських сентиментів», каже Ігор Левченко, військово-політичний оглядач, експерт-міжнародник Центру досліджень армії, конверсії й роззброєнь. Ці сентименти були особливо притаманні саме армійському середовищу, оскільки

Це ставлення, сформоване у радянський-пострадянський період,

Андрій Тетерук (зліва). Фото politeka.net

Немає сенсу говорити, що треба було не допустити тоді  помилкової оцінки ворога – такими були настрої і погляди. "То були часи, коли такі експерти, як, наприклад, і я, д

Сила опору – вища «середньоєвропейської»

Іловайськ став найболючішою сторінкою початку російської агресії проти України, говорить Андрій Тетерук. Та вона показала насамперед, що українці навіть у найнесприятливіших умовах здатні чинити опір. «Ми, командири, зібрались і обговорювали пропозицію скласти зброю, вийти без техніки – фактично капітулювати перед ворогом, значно сильнішим. І одноголосно без вагань вона була відкинута, – пригадує дні оточення пан Андрій. – Ми розуміли, що ризики дуже високі, але ніхто не дав ворогу параду українських військ (зокрема, добробатів) з піднятими руками». І це

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь