Пам’яті старшого сержанта Віталія Панчохи (позивний «Динамо») Хвилина мовчання 25.08.2024 09:00 Укрінформ Не хочу, щоб моя дитина тікала зі свого дому
24 лютого 2022 року у своєму київському помешканні збирався у військкомат чоловік, якому ще не виповнилося тридцяти. Віталій служив строкову службу, як патріот добре усвідомлював невідворотність війни, тож готувався: каска, бронік, дещо з медикаментів, документи. Залишилося кілька речей – дочекатися батьків та дзвінка від сестри, яка того першого дня великого вторгнення вибиралася із Гостомеля на Хмельниччину. Вона вивозила маленьку дитину, його похресницю, якій не було ще двох років. Нарешті наступного дня пролунав довгоочікуваний дзвінок.
– Я заспокоїла Віталія, що ми в порядку і запитала, коли він до нас приєднається, – розповідає Укрінформу рідна сестра героя Валентина, – а у відповідь почула: "Я йду в армію, прямо зараз у військкомат". Я розплакалась і спитала: "Нащо?". Почула: "Я не хочу, щоб моя дитина (він був хресним татом), тікала зі свого дому".
Він був тим самим класичним киянином, який знав кожен клаптик свого міста, його легенди, сленг містян, уболівав за «Динамо» та ходив на матчі. Його позивним на війні теж був «Динамо».
– Віталій був патріотом, не демонстративним, але дуже глибоким. Він по духу був воїном. Закінчив технічний ліцей міста Києва зі срібною відзнакою. У 2010 році вступив до Київського політехнічного інституту та у 2013 розпочав службу у Внутрішніх військах МВС України та Нацгвардії, прослуживши до 2018 року. З кінця 2018 року працював адміністратором системи в ТОВ «Хмара», про те, де він воював дізнавалися, коли надсилали посилки. Нам повідомили, що він загинув, але його знайшли не одразу, за експертизою ДНК (був обміняний відповідно до процедури обміну тілами – ред.), – розповіла сестра.
Віталій брав участь у визволенні Чернігівщини, воював на Бахмутському, Донецькому, Луганському та Запорізькому напрямках.
– Він був веселий, позитивний і дуже врівноважений, працював на джавеліні, – розповів нам побратим Віталія Максим, – я думаю, що якби не загинув у Серебрянському лісі і зустрів етап війни, коли почали створювати підрозділи БПЛА, то він став би класним пілотом. Візуально виглядав як молодий хлопчина, який у вільний час дивиться на планшеті футбол та грає комп‘ютерні ігри, але ви б бачили його при серйозному обстрілі або важкій ситуації. Люди нервують, хтось кидає зброю, а він з рук нічого не випустив. На фоні паніки – абсолютне холоднокров‘я. І це наче всім передавалося, "Динамо" (його позивний) такий впевнений, наче точно знає, що все буде добре. Дуже вірив у перемогу, казав: «Почекаємо ще трохи».
У лютому 2023 року Віталій нищив ворога в районі Куп’янська, а з середини березня – в районі Лимана. Потрапив у полон, виконуючи бойове завдання в Серебрянському лісництві. Загинув 24 березня 2023 року від кулі ворога.
Похований на Алеї Героїв Берковецького кладовища міста Києва, посмертно нагороджений орденом «За мужність III ступеня».
Вічна слава Герою!
Фото надані сім'єю
Пам'ять Війна Київ Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua
