Курський рейд ЗСУ: що про це можна об’єктивно сказати на 10 день

Курський рейд ЗСУ: що про це можна об'єктивно сказати на 10 день 15.08.2024 19:38 Укрінформ Україна за 10 днів зайняла стільки ж території ворога, скільки нашої території ворог окупував за неповні 8 місяців поточного року

ЗСУ проводять операцію в Курській області Росії. Після кількаденного “режиму тиші” цей факт офіційно підтвердили президент Володимир Зеленський і головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський.

На засіданні Ставки, 15 серпня, генерал Сирський повідомив, що на зайнятих ЗСУ територіях Курщини створено військову комендатуру, керівником якої призначено генерал-майора Москальова, а також, що наші війська просунулись у глибину на 35 км, взяли під контроль 1150 км² — 82 населених пункти. І це насправді фантастичний результат. Чому? А тому, що Україна спромоглася за 10 днів зайняти стільки ж території ворога, скільки нашої території ворог окупував за неповні 8 місяців поточного року.

Втім, однак, ані в Офісі Глави держави, ані в Генштабі досі не оголосили, яка ж насправді мета (задум/цілі) ставила перед собою Україна, розпочинаючи цю операцію.

Військові експерти, з якими поспілкувався Укрінформ, поділилися деякими суб’єктивними припущеннями, а також розповіли, які чинники призвели до фіаско росіян на Курщині та яких важливих наслідків для РФ, України та світу (позитивних і негативних) слід чекати, до чого це все призведе/вже призвело?

ШІСТЬ НАЙІМОВІРНІШИХ ЦІЛЕЙ КУРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

• Ціль №1 — відтягнути російські сили з потенційно небезпечних для України напрямків

“Стратегічною задачею наступальної операції на Курщині, очевидно, було збити наступальний потенціал на Сході, відтягнути ворожі резерви з «гарячих» ділянок фронту – дзеркальна відповідь на травневий «Харківський наступ» русні”, – коментує агентству керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук.

На його думку, поки що принаймні «Курський прорив» має обмежений успіх. Ворог хаотично перекидає сили в межах угруповання військ «Північ», в тому числі з Харківського напрямку. Перекидаються ворожі резерви й з інших ділянок фронту – з півдня і сходу.

“Але наразі це незначні або вже виведені на відновлення підрозділи. Командування УВ «Центр» противника не поспішає знімати війська з напрямків свого просування. Очевидно, наступ на Краматорсько-Торецько-Покровському напрямку залишається для них пріоритетом номер один, – каже пан Лакійчук. – Ознакою, що у росіян все посипалося шкереберть стане перекидання на Курщину найбільш боєздатних частин УВ «Центр». Це може стати ознакою стратегічного перелому”.

Керівник центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко зазначає, що ворог буде змушений перебазовувати свої війська, які потенційно хотів залучити на Донеччині, Харківщині чи Луганщині.

"Зараз ці сили будуть діяти на Курщині. Вже на деяких напрямках, наприклад, Торецьк – Нью-Йорк, росіяни не накопичують резерви, не підтягують їх, як це було донедавна. Там діють ті сили, які вже є. Тобто, ворог думає, як буде розвиватися ситуація у Курській області", – вважає він.

Військовий оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко додає, що, згідно з наявною інформацією, командування росіян тягне зараз у Курську область з Харківського напрямку підрозділи 138-ї ОМСБр, а також 79-го і 272-го МСП.

“Перекидання цих сил та засобів вплине на бої на Харківщині та послабить там тиск російських окупаційних військ. До чого це може призвести? Цілком можливо, що до системних контратак, які переростають у контрнаступ, результатом якого стане якщо не витіснення росіян до кордону, то хоча б за межі Вовчанська та села Глибоке”, – вважає експерт.

З Куп'янського — зони відповідальності групи військ “Захід” — перекидає на Курщину як мінімум два батальйони.

“Нарешті з найактивнішого і дуже складного Покровського напрямку — 810-ту ОБр МП, яка раніше майже рік намагалася повернути контроль над Кринками — плацдармом СОУ на лівому березі Херсонської області”, – акцентує пан Коваленко.

Стратегічною задачею наступальної операції на Курщині, очевидно, було збити наступальний потенціал на Сході, відтягнути ворожі резерви з «гарячих» ділянок фронту

А ще, за повідомленнями міністра оборони Литви Лаурінаса Кащюнаса, РФ екстрено взялася перекидати на Курщину свої війська з Калінінграда.

“Ми зараз бачимо, як вони (росіяни – Ред.) передислоковують свої війська до Курська. Я кажу литовському народу: ви подивіться, як українці за вас борються, бо через їхню боротьбу Росії потрібно відводити війська з Калінінграда. Ми навіть називаємо це "демілітаризацією" Калінінграда, яка відбувається завдяки хоробрості ваших військових, завдяки вашим рішенням”, – заявив литовський міністр.

• Ціль №2 — створити “санітарну зону” для Сумщини

Павло Лакійчук нагадує, як в березні російський диктатор Путін пригрозив Україні та світу “створенням «санітарної зони» на півночі України”. А його речник, Пєсков, уточнив – в Чернігівській, Сумській і Харківській областях має бути «буферна зона». В травні росіяни почали реалізацію «завєтів Путіна» – вторгнення на Харківщині.

Начальник ГУР МО генерал Буданов у коментарі The New York Times 14 травня підтвердив задум ворога, при чому наголосив, що росіяни невдовзі можуть почати потужний наступ на іншій ділянці – на Сумщині. Москва, за його словами, від самого початку планувала подібну операцію і в цій області.

“Станом на зараз росіяни утримують невелике угруповання сил у прикордонні – біля міста Суджа з боку РФ. Ситуація поки що не дозволила їм приступити до активних дій і розпочати здійснення свого плану” – заявив тоді він.

Буданов підкреслив, що “ворог не планує відступати, його треба тільки вибивати”.

“Отже, початок “Курської операції ЗСУ” через три місяці після активізації бойових дій в прикордонні на півночі був передбачуваний. Що стало тригером для наступу, – прикордонна провокація росіян чи це був випереджальний превентивний удар наших сил з метою відбити бажання в агресорів, – вже не має значення. Але очевидно, що наступ ретельно планувався в умовах інформаційної тиші та з дотриманням заходів введення противника в оману – наступ застав ворога зненацька. Це перший успіх”, – каже Павло Лакійчук.

Керівник центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко звертає увагу на те, що у Суджі знаходився штаб російських військ: “Ворог ще в травні планував наступальні дії в бік Сумської області. А ще — із Суджі координувалися й обстріли українських територій артилерією й монометами, і дії диверсійно-розвідувальних груп”.

• Ціль №3 — важливі стратегічні об’єкти

Перший об’єкт — газовимірювальна станція Газпрому, яка знаходиться у зайнятому ЗСУ місті Суджа. Ця ГВС — єдина точка постачання російського газу до Європи газогоном “Уренгой — Помари — Ужгород”.

Другий об’єкт — Курська АЕС, одна з найбільших у РФ, яка розташована у місті Курчатов. У разі, якщо українські військові встановлять контроль над цією атомною станцією, то енергетична система країни-агресора, на думку фахівців, стикнеться із певними труднощами. Але питання в іншому.

Курська АЕС

“ГВС і АЕС здатні не лише прикрити наших бійців від бомбардувань противника, а й можуть стати неабияким козирем у майбутньому. Ці об’єкти можна буде на щось виміняти. Наприклад, на Запорізьку станцію, яку захопила Росія”, – зауважив Олександр Коваленко.

• Ціль №4 — обмінний фонд: полоненими й територіями

Взявши під контроль території Росії, Україна може використовувати їх як предмет торгів на майбутніх переговорах.

"Обмінний фонд земель для того, щоб створювати сильну позицію на перемовинах і це теж дуже важлива історія. Умовно кажучи, починаються перемовини й можна буде казати, що от у нас ці певні території російської федерації, давайте будемо обмінювати на території в Україні", – пояснив військовий оглядач Денис Попович.

А це — Павло Лакійчук: “Якщо десь у владних кабінетах Києва розглядали як окрему задачу «Курської офензиви» «захоплення російських територій, аби потім використати їх як “розмінну монету” під час майбутніх переговорів між Україною та РФ» – така версія теоретично теж має місце бути. Втім, якщо така думка в когось на Перчерських пагорбах і була, то це була хибна ідея – треба вміти передбачати Путіна: «Тепер ясно, чому київський режим відмовлявся від наших пропозицій повернутися до мирного плану врегулювання … до пропозицій зацікавлених і нейтральних посередників… Про які переговори взагалі може йти мова … Про що з ними взагалі можна говорити?» Лицемір! Схоже, Курська операція мала неочікуваний (чи навпаки, глибоко продуманий) результат – в Кремлі істерика! І це – плюс. Як писав Сунь-дзи, гнів – поганий помічник для старту”.

Супутньою тактичною метою операції є полонені російські (і не тільки) військовослужбовці, фото яких розповсюджують у соціальних мережах. Вони поповнять фонд для майбутніх обмінів.

“Синій армо-скотч закінчується. Ні, це не жарт. Напевно, скоро підуть збори на армований скотч”, – іронізує Олександр Коваленко.

За його словами, станом на 15 серпня обмінний фонд України поповнили 2 тисячі російських полонених з Курського напрямку: “Пташки нашептали, що, ймовірно, навіть більше — понад 2,5 тисячі. Переважно строковики. Для розуміння, все угруповання Курськ становило до 10 тис. осіб. Тобто 1/4 угруповання в мінус тільки полоненими. Що там по 200-х і 300-х складно сказати. Більш-менш адекватна інформація поки тільки щодо полонених. При цьому, за понад тиждень операції в полон продовжують потрапляти саме строковики. Тобто, попри те, що відбувається, їх так і не прибрали в тилову зону КО. І це дуже добре, причому не тільки тому, що явно вказує на ресурсну кризу російських окупаційних військ…”

Полонені строковики — це те, що може активізувати так звані “комітети солдатських матерів” у РФ, а також те, що дуже серйозно може похитнути внутрішню політичну ситуацію в Росії. І саме тому в Кремлі питанню їх повернення приділяють максимум уваги. За інформацією Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, попри публічні заяви російських ЗМІ, що росіяни нібито прийняли рішення призупинити якісь обміни, 14 серпня з ним зв’язалася уповноважена з прав людини РФ Тетяна Москалькова щодо обміну полоненими.

“Це дуже хороші новини для наших хлопців і дівчат, на яких ми зачекалися вдома, і які страждають у російському полоні. Сьогодні сотні й тисячі строковиків російських окупаційних військ, які здаються в полон, а завтра — сотні й тисячі наших героїв і героїнь, які повернулися додому”, – наголосив пан Коваленко.

Тим часом голова ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко каже, що до полону, окрім строковиків, потрапляють ще й ефесбешники та кадирівці – ті, які так чи інакше резонують у російському суспільстві.

“Їхня цінність, як полонених зростає в рази”, – підкреслив військовий.

До слова, у мережі з’явилося відео, на якому російські строковики, які опинилися в полоні, просять обміняти їх на наших азовців.

“Шановний Владімір Владіміровіч, ми – строковики, які захищали Курську область, а після – потрапили у полон. Ми дуже просимо обміняти нас на бійців полку "Азов". Ми дуже боїмося й хочемо до своїх сімей і рідних”, – заявляє один з російських полонених.

• Ціль №5 — демонстрація боєздатності України

Простіше кажучи, наступ ЗСУ спрямований на те, аби, з одного боку, продемонструвати, що українські сили можуть чинити тиск на російських агресорів. Це може допомогти переконати союзників відмовитися від обмежень, накладених на використання/постачання їхніх озброєнь на постачання західних озброєнь. А з іншого — це стимулює бойовий дух українців.

“Будь-яка військова операція, крім суто воєнних цілей, які є пріоритетними, має на меті й інші, супутні, задачі – воєнно-політичні, дипломатичні, інформаційно-психологічні. Тож цілком зрозуміло, що стрімкий наступ ЗСУ мав продемонструвати нашим партнерам хибність тез про «позиційний тупик», недолугість «червоних ліній» щодо (не)постачання та заборони застосування високоточної зброї західного виробництва: якщо ви забороняєте нам бити по позиційним районам ракет, якими обстрілюють наші міста, столицю своєю зброєю – що ж, ми самі прийдемо туди пішки й спалимо ті пускові установки з гранатометів, – каже Павло Лакійчук. – Зрештою, успішна рейдова операція на ворожій території має підняти моральний дух українців, які зневірюються у власних силах на фоні повідомлень про постійні невдачі – ми можемо і будемо громити ворога будь-де!”

• Ціль №6 — дестабілізація режиму Путіна

Неочікувана Курська операція добряче похитнула кремлівську верхівку. Наступ і феєричний розгром росіян на цьому відтинку дестабілізував ситуацію та створив конфлікт у вищому керівництві РФ.

“Це дестабілізаційні ситуації у владній верхівці Російської Федерації. Чому я кажу, що це видно, – а це призначення "КТО" у Курській, Білгородській та Брянській областях і командувачем цього став начальник ФСБ. З однієї сторони, це зрозуміло, бо це антитерористична операція, але ми чудово розуміємо, що це стало наслідком конфлікту, бо начальник генерального штабу обіцяв вибити війська з Курської області. Він цього не зробив, його зміщують і призначають іншого керівника, тобто, крім законних дій, це що наслідок конфлікту. Цей конфлікт буде далі розповсюджуватися", – зауважив Денис Попович.

Олександр Мусієнко доповнює: “Немає жодної єдності в них. Там уже Чеченський батальйон починає говорити про те, що це діло "русскіх" – захищати кордони. Це все демонструє хиткість. Вони продемонстрували слабкість системи концепту російського. Друге – це слабкість Путіна і його репутації та іміджу”.

ПРОРИВ ЗСУ: ЩО ПОКАЗАВ, ЯК І ЧОМУ СТАВ МОЖЛИВИМ, А ГОЛОВНЕ — ЦЕ НАДОВГО?

За словами Олександра Коваленка, фіаско оборони росіян на Курщині було зумовлено трьома чинниками.

• Перший чинник — комплектація військ

За оборону Курщини відповідає група військ “Північ”, до якої входять три підгрупи: "Курськ", "Брянськ" та "Бєлгород". Найбільш боєздатна – “Бєлгород”, яка саме зараз веде бойові дії на півночі Харківщини.

“Відповідно група військ "Брянськ" та "Курськ" укомплектована так, щоб навіть не прикривати кордон, а лише імітувати його прикриття. Загальна кількість групи військ "Курськ" становила приблизно 10 тисяч особового складу. Однак він не мав штатної комплектації за технікою”, – розповідає оглядач групи “Інформаційний спротив”.

• Другий чинник — планування прориву

Під час підготовки прориву в Курській області, напрямки просування ЗСУ настільки професійно спланували, що зупинити ці сили було неможливо. Рух підрозділів відбувався не тільки вздовж логістичних артерій, трас, але також і вздовж річок, які виконували функції фортифікацій, зауважив військовий експерт.

“Наприклад, рух в напрямку російського міста Суджа йшов вздовж траси Р-200 і був прикритий з лівого флангу річкою Олешня. Після того, як населені пункти, які перебували з лівого боку Р-200, перейшли під контроль відповідних підрозділів, вони вже були прикриті природною перепоною”, – зазначив пан Коваленко.

• Третій чинник — проблеми зі зв'язком

Провал оборони росіян на Курщині стався, зокрема, і через повну відсутність системи професійного зв'язку. Коли система управління була порушена, деякі підрозділи не виконували свої функції професійно. Зокрема кадирівський підрозділ “Ахмат”, щойно почала працювати артилерія, одразу пішов зі своїх позицій, залишивши там самих строковиків.

“Усі ці фактори призвели до такого результату, а також те, що російське військово-політичне командування у перші 48 – 72 годин з початку прориву фактично перебувало в “анабіозі”. Тільки нещодавно почались певні дії, щоб призупинити просування підрозділів у Курській області”, – додав він.

Відповідаючи на запитання, як довго може тривати “українське сво” на території РФ, Олександр Коваленко відповів, що, скоріш за все, йдеться про середньостроковий план: “Курська операція ЗСУ — це не ті рейдові дії бійців легіону "Свобода Росії", коли вони зайшли на території РФ, покошмарили місцевих і пішли. Зараз ми спостерігаємо реалізацію плану із закріплення і розширення території, яку я називаю “неконтрольованою російською армії зоною”.

Подібним чином висловився й Олександр Мусієнко: “Україна має задекларувати наміри, що ми розширюватимемо зону присутності на території Росії настільки, наскільки нам вистачить сил, ресурсів і засобів. Жодних обмежень тут немає: хоч Курськ, хоч Москва. Усе. Ось це має бути позиція. Україна має чітко задекларувати, що, звісно, кінцевою метою є розповсюдження бойових дій, створення проблем для ворога, максимальні втрати та можна наступати стільки, наскільки вистачить сил. Не потрібно говорити про якісь межі: меж немає”.

Своєю чергою Павло Лакійчук каже, що за своїм масштабом «Курський прорив» – армійська наступальна операція. Перший етап якої (перша задача) – прорив оборони противника на тактичну глибину. Він характеризується високими темпами просування військ, але триває недовго 5-10 діб.

“У міру просування в глиб оборони противника темп поступово сповільнюється – треба підтягувати другі ешелони, убезпечувати фланги, підтримувати логістику. Тим часом ворог поступово оговтується від поразки, стягує резерви, формує тимчасові лінії оборони, – акцентує військовий експерт. – Наступна задача операції визначатиметься досягнутим успіхом на першому її етапі, наявністю ресурсів його розвити, граничними спроможностями логістики”.

В контексті Курська пан Лакійчук згадав про “Харківську офензиву” – Слобожанський контрнаступ ЗСУ у вересні 2022: “Не зважаючи на стрімкий успіх, наступ зупинили в ліченому десятку кілометрів до так бажаних Сватова і Рубіжного – логістика і ресурси, далі наступати стало занадто ризиковано, треба вміти вчасно зупинитись. Як би не хотілося бачити наступ до Курська чи рейд на Білгородщину, в тил Харківської групи військ противника — такий розвиток подій малоймовірний. Ворог вже окопується, стягує резерви. Путін поставив своїм воєначальникам за будь-яку ціну «витиснути, вибити противника за межі держкордону». Отже, попереду – важкі бої”.

ПОДІЇ НА КУРЩИНІ ЗМІНИЛИ СТАТУС-КВО ВІЙНИ, ЗМУСИЛИ СВІТ ПО ІНШОМУ ГЛЯНУТИ НА «УКРАЇНСЬКИЙ КОНФЛІКТ»

Успіхом ЗСУ у Курську Росія зганьбилася, показавши, як своїм друзям, так і тим, кого вважає недругами, нездатність себе захистити, особливо на кордоні з тією країною, яку з 2014 року демонізувала.

“Маємо дуже показову реакцію партнерів РФ. Китай за традицією чекав мало не тиждень, надаючи недоімперії можливість якось виправити ганебну для Кремля ситуацію. Не дочекався і виступив з фактичним повторенням своїх теоретичних миротворчих тез — ні про що. Північна Корея та Іран взагалі промовчали, ніби нічого і не сталося. Найближчі союзники не вважають, що Росію треба публічно підтримати, а Україну розкритикувати: сама влізла у халепу, сама і вилазь, як знаєш”, – розповідає політолог Олександр Кочетков.

Ще цікавіша реакція країн, залежних від Росії — учасниць ОДКБ.

“Лукашенко звично несе всіляку дурню про нібито напад українських дронів, пересуває до кордону і назад бронетехніку, всіляко створюючи вигляд, що він би й допоміг союзній державі, але самому доводиться відбивати страшенну НАТОвську навалу, – каже пан Кочетков. – Інші країни ОДКБ або демонстративно не відреагували, або, як Вірменія, натякнули, що оскільки їм не допомагали проти Азербайджану, то і вони не зобов’язані. А Казахстан, який зараз зближується не тільки з Китаєм, але й з США, взагалі висловився максимально чітко: план нападу на Україну з нами не погоджували, з якого дива ми маємо розгрібати наслідки цього нападу?”.

Тепер дійсно слід розвʼязати руки ЗСУ: українські воїни вільні використовувати на території агресора Bradley, Leopard, HIMARS, Storm Shadow, ATACMS…

Водночас схвальна реакція наших західних партнерів на події у Курській області, які визнали право України відстоювати свої інтереси, ведучи бойові дії на російській території, – вагомий позитивний сигнал.

“Переконаний, що Курська операція – це лише початок важливих військових і політичних процесів. Захід позитивно відреагував на операцію ЗСУ в Курській області, позаяк розуміє, що у такий спосіб Україна намагається посилити свої переговорні позиції”, – стверджує голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

На Заході зараз очікують, як далі будуть розвиватися події у Курській області та чи зможе Україна конвертувати досягнутий успіх у посилення своїх переговорних позицій.

“З політичного та військового поглядів головний позитивний ефект від Курської операції був досягнутий завдяки нестандартним діям. Росіяни виявилися не готовими до операції української армії. Тож не виключено, що Україна може вдатися до ще одного неочікуваного кроку. Росію потрібно примушувати до миру. Операцією у Курській області офіційний Київ підіграє західним політикам, які переконані, що демонстрація сили – єдиний спосіб змусити РФ погодитися на припинення війни”, – наголосив політолог.

Що ж, Україна свій крок зробила. Тепер партнери повинні посилити тиск на Путіна, зокрема, дозволивши ЗСУ без будь-яких обмежень використовувати західну зброю на російській території.

“Невідомо як розвиватиметься український наступ наступні дні й тижні, тим не менше, вже зараз можна сказати, що «Курський наступ» є недаремним. І навіть не в контексті перехоплення ініціативи, зміни розстановки сил на фронтах. Він змінив статус-кво війни. Змусив світ по іншому глянути на «український конфлікт». Очевидно, нашим західним партнерам доведеться переглянути свої стратегії, як би їм не хотілось залишитись в «теплій ванні». Пояснювати свою бездіяльність, чи, якщо хочете, строго дозовану підтримку їм стає все більш складно”, – вважає Павло Лакійчук.

А міжнародний оглядач Орест Сохар доповнює: “Прорив кордону запевнив наших заляканих партнерів в очевидному: ядерні погрози — це лише частина інформаційно-психологічної операції бункерного, а не реальна стратегія РФ. Тим паче якщо над душею у Путіна сидить старший брат з Китаю, в плани якого ядерна зима не входить. Тепер дійсно слід розвʼязати руки ЗСУ: українські воїни вільні використовувати на території агресора Bradley, Leopard, HIMARS, але в чорний список заборон входять британські Storm Shadow, американські ATACMS, і на озброєнні досі немає Taurus. Схоже, це вже питання часу, але саме він — в особливому дефіциті”.

Источник: www.ukrinform.ua