Тренди театрального сезону 2023-2024 років 03.08.2024 10:44 Укрінформ Втрата сакральності, перезапуск менеджменту, подолання невпевненості – Укрінформ розбирався в тенденціях та трендах сезону, що минув
Зовсім скоро в театрах України розпочнеться новий театральний сезон – вже третій після початку повномасштабного вторгнення. Ми розбиралися у змінах, які відбувалися під впливом воєнних реалій.
Почнемо з того, що український театр у цьому сезоні перетнув «лінію невпевненості». Якщо в перші місяці вторгнення у 2022 році поставало питання чи потрібно взагалі мистецтво і ширилася фраза: «Коли говорять гармати – музи мовчать», далі були сумніви: «чи можна грати під час війни?», пізніше – «чи можлива комедія під час війни?», то театральний сезон 2023-2024 років зняв усі ці питання.
«Зрозуміло, що музи не мовчать під час гуркоту гармат. Зрозуміло, що мистецтво потрібно і дуже чітко поділяється на інсайд і аутсайд – мистецтво всередині країни і назовні. Всередині – театр став арттерапією в широкому сенсі слова, назовні – інструментом культурної дипломатії. Уривки вистави «Конотопська відьма» були показані на Глобальному саміті миру у Швейцарії – і це факт. Їх туди взяли не як елемент декору чи мистецької знахідки. Це конкретний інструмент, який підсилює позиції, що були у фокусі обговорення на цьому саміті», – говорить засновник порталу «Театральна риболовля» театральний аналітик Сергій Винниченко.
Більше того, з початком вторгнення майже всі театри працюють зі «скринькою» для ЗСУ, з донатами – постійно збирають на потреби армії, у кожного є в опікуванні або бригада, або їхні ж актори, які пішли на фронт.
Серед лідерів за зборами можна сміливо назвати ту ж виставу «Конотопська відьма» режисера Івана Уривського в Національному театрі імені Івана Франка, яка тричі зібрала на ЗСУ понад мільйонні суми – 1,7, 2,3 та 1,2 мільйона гривень.
На підтримку ЗСУ проводився спеціальний показ вистави «Земля» режисера Давида Петросяна у Національному театрі ім. Марії Заньковецької у Львові – і зібрана ними сума теж була досить серйозною – понад 327 тисяч гривень, які скерували на закупівлю FPV-дронів для ЗСУ.
Долучилися до зборів і набагато менші театри районних центрів, у медійному полі повідомлялося, що незалежний театр – Ковельський театр-студія «10 ряд 10 місце» зібрав 282 тисячі гривень показами своїх вистав «Чужесранка», «Грінч» та «Кассандра» і спрямував їх підрозділу штурмової бригади, а також на придбання РЕБу та купівлю дрона.
Тобто цього театрального сезону теза, що ти або на фронті, або для фронту не полишала перший план – українські державні та незалежні театри активно долучаються до наближення перемоги.
Вистава «Намалюй мені літак» у Київському театрі на Лівому березі.
БІЛЬШІСТЬ ТЕАТРІВ НЕ НАЗИВАЮТЬ ВУЗЬКИЙ ЖАНР І ЦЕ СВІТОВА ТЕНДЕНЦІЯ
Чи відбулися зміни за жанрами вистав, які стали до репертуару 2023-2024 років, сказати складно, тому що більшість театрів зараз не визначають вузько – чисто комедія, чисто драма чи щось ще. І це світова тенденція.
«Театри пішли в синтетичний жанр і абсолютно нормально, коли на малій сцені столичного театру на Лівому березі йде драматична вистава «Намалюй мені літак» режисера Михайла Урицького з використанням інструментарію театру ляльок. То це вистава театру ляльок чи драматичного театру? А те, що робить режисер Уривський, взагалі не має жанру, прямо на афішах написано: «Вистава Івана Уривського» – це вже жанр. І неважливо, де він ставить – у Національному театрі Франка, в Івано-Франківському театрі Франка чи у Національній опереті», – ділиться театральний аналітик.
Що стосується доцільності/недоцільності ставити комедії під час війни, то тут наведемо простий приклад: в Чернівцях 14 років поспіль проходив фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини».15-й ювілейний фестиваль припадав на листопад 2023 року. Звісно, в організаторів були сумніви чи проводити його взагалі, зрештою вони провели, але уточнили фокус – зібрали театральні колективи прифронтових територій. На фестиваль приїхали колективи з Харкова, Дніпра, а також релокований Луганський музичний драматичний театр – артисти, які позбавлені зараз великих глядацьких аудиторій та живого контакту з глядачем, отримали це в Чернівцях – зіграли виставу у вечірній час на великій сцені при повному залі. То, чи може хтось, перебуваючи в тилових містах, обурюватися тим, що під час війни в Україні граються комедії, якщо театри, що знаходяться буквально на лінії фронту – своєю діяльністю показують інше? Якщо людям комедія потрібна саме там, значить вона має право на існування в театральному репертуарі по всій країні.
ТЕАТР ПРИПИНИВ БУТИ ЧИМОСЬ ВИНЯТКОВО САКРАЛЬНИМ
Наступний тренд, на який би хотілося звернути увагу, – театр припинив бути чимось винятково сакральним.
За спостереженнями Сергія Винниченка, ще 10 років тому в театрі відбувалася така собі «Гра в бісер» – були якісь люди, які придумали, що театр – це щось втаємничене, і адепти підтримували цю легенду.
«Тобто ми витягаємо на сцену умовних «Братів Карамазових» (текст який мало хто читав, а вистава йшла чотири години) і показуємо глядачу, що ви, вибачте, дурні, тому що не розумієте про що це. Був сакральний момент – ми обрана меншість, яка в цьому розбирається, а ви всі доростайте. У цьому сезоні відбулися зміни – театр перейшов у цифри. У виконання дуже практичного завдання, як глядач розкуповує квитки. Раніше за оці «сакральні штуки» дипломи та якісь премії давали, але були порожні зали, а зараз навпаки. Ми чудово розуміємо, що «Конотопська відьма» з мистецької точки зору, можливо, не шедевр, але вона отримала Шевченківську премію і, за моїм враженням, була нагороджена саме за медійну кампанію – за виведення театру через конкретну виставу на принциповий інший рівень. Театр став помітним медійно. І тепер не лише на Укрінформі регулярно з’являються матеріали про театр та інтерв’ю з людьми театру, а й багато інших медіа, що раніше не публікували на тему театру взагалі нічого, раптом вирішили, що їм треба інтерв’ю з режисерами та акторами», – каже Сергій Винниченко.
Більше того, у 2024 році українська аналітична онлайн-система для бізнесової аналітики, конкурентної розвідки та перевірки контрагентів YouControl зробила зріз по цифрах прибутків і видатків топових українських театрів, де навели конкретні цифри, скільки який театр заробив. Що підтверджує тренд в тому, що театри перейшли від «сакральності» до вимірюваності в цифрах.
Вистава «На русалчин Великдень» у Національній опереті.
УКРАЇНСЬКА КЛАСИКА ЗАВЖДИ БУЛА В ТЕАТРІ. АЛЕ ЗАРАЗ ТЕАТР ПРИПИНИВ СТРАЖДАТИ
З початку повномасштабного вторгнення українці більш активно звернулися до витоків, насамперед до переосмислення української класики, чи стало її більше в театрі?
«Сказати, що української класики в театрі не було, це було б неправда, вона завжди була. Але яка? Плач і скорбота у національних декораціях. Зараз театр припинив страждати», – пояснює театральний експерт.
Більшість театрів і раніше, і зараз мають у своїй назві «український». Тому їм, за визначенням, треба було ставити щось українське, і в багатьох колективах навіть були окремі режисери, які спеціалізувалися на виконанні умовної квоти на постановку українських класичних творів. Зараз театр припинив «страждати», українська класика в репертуарі стала іншою, режисери почали зчищати з неї нашарування зашкарублості, безкінечних мук і надавати нових мистецьких форм. Перше, що бачить глядач у виставах за класичними творами не планетарного розміру сум, а форму, яка його затягує. Як приклад цього сезону – вистава в Театрі корифеїв «Перед волею» за Марком Кропивницьким від режисера Євгена Лавренчука та «На русалчин Великдень» за Борисом Грінченком у Національній опереті від режисера Івана Уривського. Вони зроблені саме за такою схемою, там є потужна візуальна картинка, яка тебе приманює, фіксує твою увагу, а далі розкривається тема.
Тож сучасний погляд на класику – це знову-таки до питання десакралізації театру. Звісно, деякі митці продовжують «приховувати» класичну українську драматургію за якимись провокативними назвами для більшого заохочування глядачів. Інший випадок – коли режисер впевнений і вже зробив собі ім’я, він подібно Педро Альмодовару може брати будь-яку тему і всім апріорі цікаво, що він зробить. І в українському театрі з’являються імена, на які йдуть, що б вони не поставили.
Театрознавиця Мая Гарбузюк під час лекції в рамках освітньої програми зі сучасного театру "the black box".
НА ЖАЛЬ, В ЦЬОМУ СЕЗОНІ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ПОНІС ТЯЖКІ ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ
В цьому сезоні на театральній мапі України було дві больові точки в містах, де є можливість грати вистави – це Харків і Житомир. У Харкові досі не врегульована ситуація з роботою театрів у власних приміщеннях, при тому, що до вторгнення він був другим містом за кількістю театрів (60+), скільки їх на сьогодні там існує – ніхто не розуміє… Прем’єри активно випускає тільки Харківський драматичний театр, але вони працюють в умовах постійного пошуку альтернативних просторів – кілька вистав теплого періоду 2024 року зіграли просто неба. Додає складнощів і анонсування вистав. Далеко не завжди на момент бронювання відома локація. До 30-денної вимушеної відпустки вдався в Житомирі обласний академічний музично-драматичний театр через припинення фінансування.
У 2023-2024 році в нашому театрі, на жаль, були і важкі людські втрати. Митці гинули на війні та раптово йшли з життя… На полі бою за Україну загинули: Євген Невинський – актор-ляльковод, провідний майстер сцени Київського муніципального академічного театру ляльок, Олексій Хільський – актор, який багато років пропрацював у Дніпровському драматичному молодіжному театрі «Віримо!» та грав у кіно, Володимир Фединчук – актор Рівненського обласного музичного драматичного театру, Микола Ленок – музикант троїстих музик, який брав участь у виставах Дикого театру.
У 2023 році пішов з життя Олександр Крижанівський – засновник та керівник Київського академічного театру на Печерську, та Мая Гарбузюк – театрознавиця, дослідниця шекспіріани в Україні, деканка факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2024 році раптово помер головний режисер Полтавського академічного обласного театру ляльок Ніко Лапунов. Не стало Олександра Бєльського – керівника Криворізького міського академічного театру музично-пластичних мистецтв «Академія руху», помер Богдан Козак – народний артист, актор Національного театру імені Марії Заньковецької.
Пам’ять про них вічно житиме у серцях глядачів та назавжди закарбується величезним особистим внеском у розвиток та становлення українського театру.
Євген Нищук і Кирило Кашліков (у центрі)
В ТЕАТРАХ ВІДБУЛОСЯ «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ» НА РІВНІ МЕНЕДЖМЕНТУ
Буде театр розвиватися чи навпаки стагнувати – напряму залежить від того, хто його очільник. І наступним трендом цього сезону можна вважати перезапуск багатьох театрів на рівні менеджменту.
Найбільш показовий приклад – національні театри, які «перезавантажилися» у цьому театральному сезоні: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – отримав нового керівника Євгена Нищука, Львівський Національний театр імені Марії Заньковецької очолив Максим Голенко, Сумський національний академічний театр драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна – Сергій Дорофєєв, Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр – Рудольф Дзуринець.
У музично-драматичному театрі ім. Кропивницького, попри великий шлейф скандальності, у цьому сезоні теж почалася активна діяльність. З приходом В’ячеслава Вандрашека там запрацювала менеджерська частина, з приходом Євгена Лавренчука – почала діяти експериментальна мистецька складова. Цікаво, що цей кропивницький театр насправді унікальний заклад, бо ним зараз одночасно керують три керівники: В’ячеслав Вандрашек поновлений рішенням суду, тому є чинним, Сергій Корнієнко – досі не звільнений облрадою і наразі чинний, а Євген Лавренчук – так само чинний, офіційно виконувач обов’язків директора.
«Попереднє керівництво «перезавантажили» на два покоління молодшими представниками. Коли Голенко, Нищук, Дзуринець (а до них додамо й нових керівників у Національному драмтеатрі імені Лесі Українки Кирила Кашліков та музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Івана Бутняка, призначених у 2022 році), продукують за сезон до десятка прем’єр, знаходять можливості для нових сценічних майданчиків, використовують грантові можливості та усілякого виду співпраці – така діяльність вже не дозволяє іншим театрам багатозначно сидіти в керівному кріслі», – резюмує Винниченко.
Високу активність у цьому сезоні показав і незалежний Театр Драматургів, створений групою українських драматургів у 2020 році, який діє як платформа для презентації текстів, навчання та обміну досвідом драматургів та підвищення ролі автора в українському соціумі. Вони випустили 11 прем’єр і оголосили про важливу соціальну ініціативу під назвою «Театр Ветеранів», яка надасть можливість ветеранам отримати професійну підготовку у написанні театральних текстів та втіленні їх на сцені.
Вистава «Ти мене чуеш» в Театрі Драматургів.
З НЕЗАЛЕЖНИМИ ТЕАТРАМИ ПРОБЛЕМА – ПРО НИХ МАЙЖЕ НІЧОГО НЕВІДОМО
Але в цілому з незалежними театрами проблема – про їх діяльність майже нічого не відомо. Отримати статистику, як змінився ландшафт незалежного українського театру після початку повномасштабного вторгнення в кількості по театрах, навіть у «Театральної риболовлі» – порталі про сучасний український театр в усіх його проявах – немає можливості. За словами Сергія Винниченка, іноді десь вигулькує, що певний театр, про який не було жодних відомостей, провів якийсь інвент чи відновили виставу, але з цього, на жаль, статистика не виходить… Він припускає, що можлива проблема у комунікації, тобто театр потрапив у медійну обойму через ТікТок, але далі не знає, що робити, і це – черговий тренд, на який дуже важливо подивитися ширше.
«Пряма кореляція між медійною помітністю та заповненими залами все ще не зовсім очевидна театральним керівникам. Великою помилкою було б розглядати про успіх всього українського театру через призму «Конотопської відьми». Суспільство готове споживати театральний продукт – тому підтвердження перегляди в YouTube, активність блогерів, які беруть інтерв’ю у театральних діячів, а в телевізійних ефірах починають з’являтися актори та режисери. Але зв’язок цього з ефективністю роботи комунікаційного відділу театри це не розгледіли. Як приклад – у столичного театру юного глядача вийшла в червні прем’єра під назвою «Прірва… або на добраніч кретини» – вбийте в пошуковик Google і подивитися, що про неї відомо. Театру в листопаді 2024-го – сторічний ювілей, який цілком може пройти так само непомітно, як і поточна діяльність театру», – ділиться театральний аналітик.
Відповідно, вже почало формуватися розуміння корисності присутності в медіа, але до конкретних проактивних дій з боку театру залишається більш ніж обережною. Як наслідок – керівники змушені знімати з репертуару вистави, які не користуються попитом, тому що люди про них просто не знають!
Т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв на відкритті першого Українського шекспірівського фестивалю.
УКРАЇНА УВІЙШЛА В ЄВРОПЕЙСЬКУ РОДИНУ ШЕКСПІРІВСЬКИХ ФЕСТИВАЛІВ
Фестивальне життя у театральному сезоні 2023-2024 років було досить активним – проведено 20 різноманітних за тематикою і географією заходів, але найвизначнішою подією не просто цього сезону чи року, що увійде в історію всього незалежного театру, стало проведення першого Українського шекспірівського фестивалю.
«Під час страшної війни Україна увійшла в європейську родину шекспірівських фестивалів «European Shakespeare Festivals Network». І це не просто потужний мистецький захід, де граються вистави Шекспіра, це – інструмент культурної дипломатії. Ростислав Держипільський разом з командою реалізував це на сценах Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, до них долучився Запорізький «Український міжуніверситетський науково-дослідницький шекспірівський центр», який досліджує Шекспіра на рівні текстів – вони забезпечили академічну програму з лекціями, дискусіями, обговореннями. Театральна програма складалася з показу 10 вистав колективів України, Молдови, Польщі та Італії.
«Цей фестиваль – визначна та надзвичайно важлива подія не просто сезону, не просто року, а він ввійде в історію всього незалежного театру», – переконаний театральний аналітик Сергій Винниченко.
Всесвіт українського театру насправді безмежний. І сьогодні ми перебуваємо на етапі його постійних випробувань та гартування: під час карантину театрали опановували діджитальні інструменти, воєнний час ставить нові виклики та підштовхує до активних дій, які мають призводити до досить конкретного результату. Звідси і втрата сакральності, тому й перезапуск менеджменту, і як наслідок – дорослішання із подоланням невпевненості.
Тренди театрального сезону 2023-2024 років натякають, що вже в наступних підсумках за рік ми зможемо говорити про вихід театру на зовсім новий рівень: якісний виконавський, драматургічний, дизайнерський, медійний та видовищний.
Ходіть до театру, в ньому лікуються наші душі, живе незламний український дух, а зараз додалася ще одна надважлива функція – через театр суспільство долучається до наближення перемоги.
Фото взяті з фейсбук-сторінок Національноі оперети, Київського театру на Лівому березі, Національного театру імені Франка,.Театру Драматургів.
Культура Театр
Источник: www.ukrinform.ua
